Агата Кристи - Чому не Еванс?

У Мідшоті Френкі попросила покликати містера Дональда Кінґа, і до них вийшов неохайний молодик, який мляво здивувався її появі.

– Привіт, Френкі, – озвався він. – Сто років тебе не бачив. Що ти хотіла?

– Мені потрібне авіатаксі, – сказала дівчина. – Ви ж таким тут займаєтеся?

– О! Так! А куди тобі треба?

– Мені треба швидко дістатися додому, – відповіла Френкі.

Містер Дональд Кінґ здійняв брови.

– І все?

– Не все, але я виклала суть, – сказала вона.

– Добре, зараз зробимо.

– Я випишу вам чек, – промовила Френкі.

За п’ять хвилин вони вже були в повітрі.

– Френкі, – запитав Боббі, – чому ми це робимо?

– Уявлення не маю, – відказала дівчина. – Але відчуваю, що так треба. А ти ні?

– Як не дивно, і я теж. Хоча не розумію, чому. Сподіваюсь, наша місіс Робертс не полетить на мітлі.

– Хтозна. Ми ж не знаємо, що надумав Бассінґтон-ффренч.

– Дійсно, – задумливо мовив Боббі.

Коли вони прибули на місце, починало сутеніти.

Літак приземлився, а вже за п’ять хвилин Боббі й Френкі в’їздили в Марчболт на «Крайслері» лорда Марчінґтона.

Вони зупинилися перед воротами будинку вікарія – дорога машина не змогла б розвернутися на вузенькій під’їзній доріжці.

Вистрибнувши з машини, Френкі й Боббі побігли до будинку.

«Я скоро прокинуся, – подумав молодик. – Що й навіщо ми робимо?»

На порозі вони побачили струнку фігуру й одразу впізнали її.

– Мойро! – гукнула Френкі.

Та озирнулася, трохи похитуючись.

– О! Дуже рада вас бачити! Я не знаю, що робити.

– Але яким вітром вас занесло сюди?

– Тим же, що й вас, мабуть.

– Ви з’ясували, хто така Еванс? – запитав Боббі.

Мойра кивнула.

– Довга історія.

– Заходьте в дім, – запропонував Боббі.

Гостя відсахнулася.

– Ні, ні, – квапливо промовила вона. – Треба поговорити, але не в будинку. Я мушу дещо вам розповісти, перш ніж ми зайдемо всередину. Тут поблизу є кав’ярня чи щось таке? Куди ми могли б піти?

– Ну, так, – підтвердив молодик, неохоче відходячи від дверей. – Але чому?..

Мойра тупнула ногою.

– Кажу вам, ви все зрозумієте. Ходімо ж! Не можна гаяти ні хвилини!

Боббі й Френкі підкорилися. На півдорозі до головної вулиці стояла кав’ярня «Орієнт». Помпезність назви не відповідала інтер’єру. Вони втрьох пірнули всередину. О цій порі – о пів на сьому вечора – людей було, як завжди, мало.

Вони всілися за столик, і Боббі замовив три кави.

– Ну і? – поцікавився він.

– Зачекаємо, поки принесуть каву, – сказала Мойра.

Офіціантка повернулася й байдужо поставила перед ними три чашки напівхолодної кави.

– І що ж? – запитав Боббі.

– Навіть не знаю, про що найперше розповідати, – мовила Мойра. – Усе почалося з потяга до Лондона. Просто надзвичайний збіг. Я йшла коридором, а тут…

Мойра замовкла. Вона сиділа обличчям до дверей і раптом нахилилася вперед, втупившись у них.

– Мабуть, він стежив за мною…

– Хто?! – разом вигукнули Френкі й Боббі.

– Бассінґтон-ффренч, – прошепотіла Мойра.

– Ви його бачили?

– Він на вулиці. Із рудою жінкою.

– Місіс Кейман! – вигукнула Френкі.

Вони з Боббі кинулися на вулицю. Мойра просила їх не робити цього, але вони не зважали. Роззиралися на всі боки, та Бассінґтона-ффренча ніде не було видно.

Мойра вибігла до них.

– Зник? – тремтливим голосом запитала вона. – Прошу, будьте обережні, він дуже небезпечний.

– Доки ми всі разом, він нам не зашкодить, – відказав Боббі.

– Тримайтеся, Мойро, – додала Френкі. – Не варто так боятися.

– Ну, поки що ми нічого не можемо вдіяти, – підсумував Боббі, повертаючись до столика. – Розкажіть нам, що було далі, Мойро.

Він узяв свою каву, але Френкі втратила рівновагу, штовхнула його, і кава вилилася на стіл.

– Пробач, – сказала дівчина.

Вона потягнулася до сусіднього столика, накритого для майбутніх відвідувачів. На ньому стояли закорковані пляшечки з олією та оцтом.

Дивна поведінка Френкі зацікавила Боббі. Дівчина взяла оцет, вилила його в порожнє горнятко молодика, а свою каву почала переливати в пляшечку з-під оцту.

– Френкі, чи ти з дуба впала? – запитав молодик. – Що в біса ти робиш?

– Переливаю каву, щоб віднести її Джорджеві Арбетноту на перевірку, – відказала вона, після чого обернулася до Мойри.

– От і кінець, Мойро! Я все зрозуміла, коли ми кинулися до дверей. Я бачила ваше обличчя, коли штовхнула Боббі, щоб він розлив каву. Ви щось у неї додали, поки ми бігали на вулицю за Бассінґтоном-ффренчем. Спектакль закінчився, місіс Ніколсон, чи Темплтон, чи як там ваше прізвище.