Агата Кристи - Чому не Еванс?

– А містер Севедж, той джентльмен, коли він помер?

– Наступного ранку й помер, мем. Звечора зачинився в кімнаті й нікого не підпускав, а коли Ґледіс покликала його до сніданку, він уже був холодний, а біля ліжка лежала записка. «Слідчому», – було написано там. О! Ґледіс аж у голові запаморочилося. А потім було дізнання і все таке. Десь за два місяці місіс Темплтон сказала, що їде за кордон. Але вона знайшла мені хороше місце на півночі з високою платнею… і ще подарунок я від неї отримала, ось так. Дуже мила леді, ця місіс Темплтон.

Тепер місіс Пратт уже сповна насолоджувалася своєю балакучістю.

Френкі встала.

– Що ж, було цікаво почути все це. – Дівчина дістала з гаманця купюру. – Дозвольте лишити вам маленький…е-е-е… подарунок. Я згаяла стільки вашого часу.

– Ох, дякую, мем, справді, мем. Гарного дня вам і вашому милому джентльменові.

Френкі почервоніла й швидко пішла геть. Боббі за кілька хвилин вийшов за нею. Вигляд він мав стривожений.

– Здається, – сказав він, – вона все нам розповіла.

– Так, – погодилася дівчина. – І це тримається купи. Виходить, Севедж дійсно склав той заповіт і дійсно був дуже наляканий раком. Навряд чи вони могли підкупити лікаря з Гарлі-стріт. Думаю, просто вирішили розправитися з Севеджем якнайшвидше, поки він не переписав заповіт. Але як довести, що його вбили, я не знаю.

– Так. Можна тільки підозрювати, що місіс Т. дала йому щось, «аби добре спав», а от довести – це вже проблема. Бассінґтон-ффренч міг підробити листа слідчому, але цього ми теж не можемо зараз довести. Думаю, після того, як лист послужив доказом на дізнанні, його знищили.

– Отож ми повертаємося до наших баранів: що ж так старанно приховує від нас Бассінґтон-ффренч із поплічниками?

– А тебе нічого не дивує?

– Та, здається, ні. Може, хіба одне. Навіщо місіс Темплтон знадобився садівник, якщо в будинку була Ґледіс? Чому не покоївка?

– Цікаво, що ти це помітила, Френкі, – промовив Боббі.

Голос молодика звучав так дивно, що дівчина спантеличено глянула на нього.

– Чому?

– Тому що я затримався там, щоб попросити в місіс Пратт прізвище й адресу Ґледіс.

– І?

– Її прізвище Еванс!

Френкі зойкнула.

Голос Боббі звучав збуджено.

– Бачиш, ти поставила те саме запитання, що й Карстерс. «Чому не покоївка?», тобто «Чому не Еванс?»

– О, Боббі, ми нарешті наблизилися до розгадки!

– Мабуть, це питання цікавило Карстерса. Він намагався щось рознюхати, так само, як і ми, розвідував усе, а тоді його осяяло так само, як і нас. Ба більше, саме для того Карстерс і приїхав у Вельс. Ґледіс Еванс – вельське ім’я, вона, певно, звідти. Він поїхав за нею у Марчболт. Але хтось рушив за ним – тож він так і не знайшов її.

– І справді, чому не Еванс, чому не покликали її? – запитала Френкі. – Має ж бути причина. Це деталь, але вона важлива. Якщо в будинку є двоє служниць, то навіщо кликати садівника?

– Може, вони вчинили так, тому що Чадлі й Мір трохи тупуваті, а Еванс – розумна дівчина?

– Цього мало. Містер Елфорд був там, а він досить проникливий. О, Боббі, уся картина вже перед нами. Я знаю. Ох, якби ж я могла збагнути. Еванс. Чому Чадлі й Мір, а не Еванс?

Раптом дівчина замовкла й затулила очі руками.

– Зараз, – сказала вона. – Щось промайнуло. От-от зрозумію.

Френкі стояла нерухомо хвилину-дві, а потім опустила руки й, часто кліпаючи, глянула на свого компаньйона.

– Боббі, – звернулася вона до нього. – Коли ти десь гостюєш, то кому лишаєш чайові – покоївці чи куховарці?

– Покоївці, звісно, – сказав той здивовано. – Куховаркам чайових не лишають, адже їх ніколи ніхто не бачить.

– Саме так: ти не бачиш її, а вона не бачить тебе. Ну, може, разок промайнеш повз, якщо на довгий час лишаєшся. А от покоївка обслуговує тебе за вечерею, кличе до столу, подає тобі каву.

– Куди ти хилиш, Френкі?

– Вони не могли покликати Еванс, бо та бачила Севеджеве обличчя.

– Господи, Френкі, ти про що? А хто ж тоді склав заповіт?

– Бассінґтон-ффренч, звісно! Хіба ти ще не зрозумів? Він видав себе за Севеджа. Закладаюся, це він пішов до лікаря і здійняв увесь той ґвалт щодо раку. Нотаріус, якого викликали скласти заповіт, – незнайомець, що не знає містера Севеджа особисто, але зможе присягнути, що той підписав заповіт у присутності двох свідків, один із яких ніколи його не бачив, а інший – сліпий старий чоловік і теж навряд чи з Севеджем зустрічався. Тепер зрозумів?