Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Але де ж був справжній Севедж увесь цей час?

– О, він приїхав до Темплтонів, потім вони його всипили й заховали десь, може, на горищі, і тримали там дванадцять годин, поки Бассінґтон-ффренч грав свою роль. А тоді Севеджа знов уклали в ліжко й дали хлорал, і Еванс уранці знайшла його тіло.

– Господи, Френкі, думаю, ти розкрила справу! Але чи можемо ми це довести?

– Так! Ні… Не знаю. А що як показати Розі Чадлі, тобто Пратт, фото справжнього Севеджа? Чи зможе вона відрізнити його від чоловіка, чий заповіт засвідчила?

– Сумніваюся, – сказав Боббі. – Здається, вона не надто кмітлива.

– Її, певно, навмисне обрали для такої затії. Але є ще один момент. Експерт! Він міг би відрізнити реальний підпис від підробки.

– Однак цього не було.

– Бо питання так не стояло. Досі сумнівів у справжності заповіту не виникало. Але тепер усе інакше.

– Нам украй необхідно, – сказав молодик, – знайти Еванс. Вона багато чого зможе розповісти, адже пів року працювала в Темплтонів.

Френкі застогнала.

– Що далі, то гірше.

– Спробуймо дізнатися адресу на пошті, – запропонував Боббі.

Вони саме проходили повз неї. Будівля більше скидалася на магазинчик.

Френкі пірнула всередину й узялася до справи. Окрім поштарки, яка вочевидь була дуже допитливою, там нікого не було.

Дівчина купила марок на два шилінги, кинула щось про погоду, а потім додала:

– Але, здається, у вас тут погода краща, ніж у моїх краях. Я живу у Вельсі, у Марчболті. Там такі дощі, вам і не снилося!

Поштарка враз сказала, що в них теж часто дощить, а на минулі свята лило як із відра.

Френкі відповіла:

– У Марчболті живе жінка, вона з ваших місць. Ви часом її не знаєте? Еванс, Ґледіс Еванс.

Поштарка нічого не запідозрила.

– Авжеж, – сказала вона. – Працювала тут така, у «Тюдор-котеджі». Але вона не місцева. Приїхала з Вельса, а потім повернулася назад і вийшла заміж. Тепер її прізвище Робертс.

– Точно, – підтвердила Френкі. – А ви, бува, не маєте її адреси? Я позичила в неї дощовик і забула віддати. Якби знала адресу, то можна було б надіслати.

– Так, зараз, – відповіла жінка. – Десь була. Час від часу Еванс надсилає мені листівки. Вони з чоловіком разом працюють в якомусь маєтку. Зачекайте хвилинку.

Вона пішла, покопирсалася в кутку й повернулася з папірцем.

– Ось, – сказала поштарка, простягаючи його.

Боббі й Френкі прочитали адресу разом. Такої вони не очікували побачити.

Місіс Робертс

Будинок вікарія,

Марчболт,

Вельс

Боббі з Френкі самі не зрозуміли, як їм удалося вийти з пошти, не продемонструвавши своїх справжніх почуттів.

Зате на вулиці вони, не змовляючись, глянули одне на одного й щосили зареготали.

– Увесь цей час вона була в будинку мого батька! – задихався від сміху молодик.

– А я передивилася інформацію про чотириста вісімдесят Евансів, – простогнала дівчина.

– Тепер ясно, чому Бассінґтон-ффренч так тішився, коли дізнався, що ми не здогадуємося про Еванс!

– А ще ясно, чому це здавалося їм небезпечним. Ви з Еванс жили під одним дахом.

– Поїхали, – промовив Боббі. – Наступна зупинка Марчболт.

– Усі дороги ведуть додому, – сказала Френкі.

– Чорт забирай! – вигукнув Боббі. – Треба ж якось віддячити Беджерові! Френкі, у тебе є гроші?

Дівчина відкрила сумочку й дістала стосик банкнот.

– Дай це йому і скажи, щоб уладнав справи з кредиторами. Перекажи також, що мій батько купить у нього гараж і зробить його менеджером.

– Добре, тільки поїхали скоріше.

– Чому ми так квапимося?

– Сам не знаю, але відчуваю – щось може трапитися.

– Жах який. Мерщій у дорогу.

– Я поговорю з Беджером, а ти йди заводь машину.

– Не бачити мені зубної щітки, – сказала Френкі.

За п’ять хвилин вони вже мчали з Чиппінґ-Сомертона. На швидкість авто Боббі поскаржитися не міг.

А втім, Френкі раптом промовила:

– Слухай, Боббі, треба швидше.

Молодик зиркнув на стрілку спідометра, яка показувала 135 км/год, і сухо відповів:

– Не бачу інших варіантів.

– Можна взяти авіатаксі, – запропонувала Френкі. – До аеродрому Мідшот кілометрів дванадцять.

– Оце поворот, – сказав Боббі.

– Але за дві години будемо вже вдома.

– Добре, – погодився він. – Летімо.

Усе довкола почало скидатися на сон. Боббі не розумів, навіщо вони так поспішають у Марчболт… Він підозрював, що й Френкі цього не розуміє. Просто інтуїція щось підказувала.