Агата Кристи - Чому не Еванс?

Коли решта пішла, Френкі й доктор Ніколсон лишилися. Слідчий потиснув руку Сильвії і промовив кілька співчутливих слів.

– Френкі, люба, здається, тобі там принесли якісь листи, – сказала Сильвія. – Якщо ти не проти, я хотіла б лягти відпочити. Усе це було так жахливо.

Вона здригнулася і попрямувала з кімнати. Ніколсон рушив з нею, пробурмотівши щось про заспокійливе.

Френкі звернулася до Роджера.

– Роджере, Боббі зник.

– Зник?!

– Так!

– Де? Як?

Дівчина коротко все пояснила.

– І відтоді не повертався? – запитав Роджер.

– Ні. Що скажеш?

– Мені це не подобається, – повільно відказав він.

Серце Френкі аж у п’яти сховалося.

– Ти ж не думаєш?..

– О! Все можливо, але тихо… Ніколсон повертається.

Лікар зайшов у кімнату звичною безшумною ходою. Потирав руки й посміхався.

– Усе пройшло добре, – сказав він. – Дуже добре, справді. Доктор Девідсон поводився так тактовно й обережно. Нам пощастило, що в нас такий слідчий.

– Мабуть, – механічно відповіла Френкі.

– Це має дуже велике значення, леді Френсіс. Перебіг дізнання цілком у руках слідчого. У нього широкі повноваження. Він може все ускладнити або полегшити – як йому заманеться. Цього разу все пройшло чудово.

– По суті, хороша вистава, – різко констатувала Френкі.

Ніколсон здивовано глянув на неї.

– Я розділяю думку леді Френсіс, – озвався Роджер. – І мені теж так здається. Мого брата вбили, докторе Ніколсон.

Він стояв за спиною Ніколсона і тому, на відміну від Френкі, не бачив, як лікар на мить спантеличився.

– Ні, я серйозно, – наполягав Роджер, не даючи Ніколсонові заперечити. – Можливо, закон і вважає інакше, але це вбивство. Це злочинці, які зробили мого брата рабом наркотиків, натисли на той гачок.

Він ступив кілька кроків і тепер розлючено дивився просто в очі лікареві.

– І я поквитаюся з ними, – сказав чоловік. Його слова прозвучали як погроза.

Доктор Ніколсон відвів погляд. Сумно похитав головою.

– Цілком згоден, навіть не сперечатимусь, – сказав він. – Я знаю більше про залежність від наркотиків, аніж ви, містере Бассінґтон-ффренч. Знадити людину до наркотиків – найстрашніший злочин.

Ідеї дзижчали в голові Френкі, а одна – особливо нав’язливо.

«Не може бути, – казала вона собі. – Це було б надто жахливо. А втім, його алібі повністю залежить від її свідчень. Але в такому разі…»

Дівчина стрепенулася, почувши, що Ніколсон звертається до неї.

– Ви приїхали на машині, леді Френсіс? Без нещасних випадків цього разу?

Його посмішка ви́кликала в неї огиду.

– Без, – відповіла вона. – Думаю, не варто захоплюватися нещасними випадками, чи не так?

Їй здалося чи він справді нервово закліпав?

– Мабуть, цього разу вас привіз водій?

– Мій водій, – відрубала Френкі, – зник.

Вона дивилася Ніколсонові просто в очі.

– Невже?

– Востаннє його бачили біля «Ґренджу», – вела далі Френкі.

Брови лікаря здійнялися.

– Серйозно? У мене що, завелася приваблива куховарка? – з веселим подивом запитав він. – Неймовірно!

– Хай там як, а його бачили востаннє саме біля «Ґренджу», – сказала дівчина.

– Мені здається, що ви схвильовані, – мовив Ніколсон. – Може, занадто довіряєте місцевим пліткам? А вони, скажу вам, ненадійні. Мені випадало чути таке, що й на голову не налазить. – Він замовк. Тон його трохи змінився. – Я навіть чув, що моя дружина та ваш водій були разом на березі річки. – Ніколсон знову помовчав, а тоді сказав: – Думаю, він був здібним парубком, леді Френсіс.

«Нічого собі! – подумала Френкі. – Збирається обіграти все так, ніби його дружина втекла з моїм водієм? Отакий спектакль він задумав?»

Тим часом уголос вона промовила:

– Гокінс кращий за більшість водіїв.

– Так я і думав, – відказав на те Ніколсон.

Він обернувся до Роджера.

– Мені треба йти. Повірте, я всім серцем співчуваю вам і Сильвії.

Роджер вийшов з ним до коридору. Френкі рушила слідом. На столику лежало два листи з її іменем на конверті. Один із рахунком. Другий…

Серце дівчини ледь не вистрибнуло з грудей.

Другий лист був від Боббі.

Ніколсон із Роджером стояли на порозі.

Френкі розірвала конверт.

Люба Френкі (писав Боббі), нарешті я напав на слід. Якомога швидше приїзди до мене в Чиппінґ-Сомертон. Краще добирайся потягом. «Бентлі» привертає забагато уваги. Потяги не надто хороші, але доїхати можна. Треба знайти маєток «Тюдор-котедж». Я докладно все поясню. Ні в кого не питай дороги. (Далі була детальна інструкція.) Ти зрозуміла? Нікому не кажи. (Цю фразу Боббі підкреслив.) Узагалі нікому.