Агата Кристи - Чому не Еванс?

Водночас молодикові здавалося, що планування та здійснення таких нещасних випадків потребувало часу. Не надто багато, але все ж. Ніколсон поспішав, бо обставини склалися не на його користь. За об’єктивними підрахунками, йому знадобиться доба, щоб перейти до виконання задуму.

За цей час Боббі має розшукати Мойру, якщо вона в «Ґренджі».

Відвізши Френкі на Брук-стріт, молодик заходився реалізовувати свій план. Він вирішив, що гараж краще оминути. Цілком імовірно, що за ним досі стежать. Як Гокінс, він не викликав підозр. Але тепер і Гокінс мав зникнути зі сцени.

Того вечора молодик із вусиками, вдягнений у дешевий темно-синій костюм, прибув до маленького метушливого містечка Емблдевера. Він зупинився в готелі біля залізничної станції, винайнявши номер на ім’я Джорджа Паркера. Залишив там валізу, вийшов з готелю і подався домовитися про оренду мотоцикла.

О десятій вечора мотоцикліст у шоломі й окулярах приїхав до Стеверлі й зупинився на безлюдній ділянці дороги неподалік від «Ґренджу».

Квапливо заховавши мотоцикл у перші-ліпші кущі, Боббі роззирнувся. На дорозі нікого не було.

Він прокрався вздовж муру до маленьких дверцят. Як і минулого разу, вони були відчинені. Знов роззирнувшись і переконавшись, що ніхто за ним не спостерігає, Боббі пірнув усередину. Його рука мимоволі намацала табельний револьвер у напнутій кишені пальта. Дотик сталі надавав молодикові впевненості.

Усередині «Ґренджу», здавалося, було тихо.

Боббі всміхнувся сам до себе, пригадавши, що в книжках лиходії часом тримають гепардів чи інших незвичайних тварин для розправи з незваними гостями.

Доктор Ніколсон обмежився закрутками й засувами, та й до них ставився дещо недбало. Боббі був упевнений, що дверцята не мали б бути відчинені. Як на головного лиходія, доктор Ніколсон поводився вкрай необачно.

«Ані пітонів, – подумав Боббі, – ані гепардів, ані металевих дротів під напругою. Цей чоловік безнадійно відстав від часу».

Цими міркуваннями молодик намагався заспокоїти себе. Від згадки про Мойру його серце щоразу стискалося.

Перед очима стояло її обличчя: губи тремтять, очі налякані, широко розплющені. Десь на цьому місці він уперше й побачив сердешну. Від спогадів про те, як отут підхопив її, Боббі пройняв дрож…

Мойра, де вона тепер? Що цей недобрий лікар зробив із нею? Якби ж вона була жива…

– Вона має бути жива, – сказав Боббі крізь зціплені зуби. – Я забороняю собі вважати інакше.

Він обережно обійшов довкола будинку. В кількох вікнах нагорі та ще в одному на першому поверсі горіло світло.

До нього Боббі й підкрався. На вікні висіли фіранки, але між ними була щілина. Молодик став коліном на підвіконня й тихенько наблизився до скла. Зазирнув у просвіт. Між фіранками виднілися чоловіча рука й плече. Вони рухалися так, наче той писав. Чоловік змінив положення, і Боббі побачив його профіль. То був доктор Ніколсон.

Цікава ситуація. Не підозрюючи, що за ним спостерігають, лікар писав собі далі. Боббі охопило дивне збудження. Чоловік був так близько, їх розділяло тільки скло, він міг простягнути руку й торкнутися Боббі.

Молодикові вперше випала можливість як слід розгледіти доктора Ніколсона. Він мав вольовий профіль, великий м’ясистий ніс, випнуту щелепу, чітко окреслене й ретельно виголене підборіддя. Боббі помітив, що в лікаря були маленькі, притиснуті до голови вуха, з майже прирослими до щік мочками. Йому здалося, що такі вуха свідчать про якісь особливі риси характеру.

Лікар продовжував писати – спокійно та неквапливо. Часом він застигав на секунду-другу, обмірковуючи слово, а потім повертався до писання. Його ручка ковзала папером рівномірно, впевнено. Він зняв пенсне, протер його, одягнув знову.

Нарешті Боббі, зітхнувши, зіскочив на землю. Скидалося на те, що Ніколсон буде зайнятий іще певний час. Треба скористатися моментом і пробратися в його будинок.

Якби Боббі вдалося проникнути всередину крізь горішнє вікно, поки лікар працює в кабінеті, він міг би огледіти приміщення вночі.

Молодик знову обійшов довкола будинку й вибрав вікно на другому поверсі. Засувка була відчинена, але світло всередині не горіло, тож, імовірно, у кімнаті зараз нікого не було. До того ж навпроти росло дерево, з якого можна легко потрапити нагору.

За мить Боббі вже видирався на дерево. Усе йшло добре, і він уже простягнув руку, щоб ухопитися за виступ вікна, коли гілка під ним зловісно заскрипіла, а сук – певно, трухлявий – зламався, і молодик полетів сторч головою в кущі гортензії, що пом’якшила йому падіння.