Агата Кристи - Чому не Еванс?

«Шантаж? – запитували його брови. – Непристойні листи? Зв’язок із непідхожим молодиком? На вас позивається швець?»

Однак брови ставили ці запитання вкрай тактовно, як і личило бровам юриста з доходом і досвідом містера Спреґа.

– Я хочу проглянути один заповіт, – відповіла Френкі. – Тільки от не знаю, куди звернутися. Та кажуть, що є таке місце, де за шилінг це можна зробити.

– «Сомерсет-гауз», – відказав містер Спреґ. – Але чий це заповіт? Думаю, я можу розповісти все, що вас цікавить щодо заповітів у вашій родині. Мушу сказати, наша контора вже багато років має честь складати їх для вас.

– Це не родинний заповіт, – промовила дівчина.

– Ні? – здивувався старий адвокат.

І та майже гіпнотична сила, що змушувала клієнтів розповідати свої секрети, змусила тепер і Френкі, яка не збиралася нічим ділитися, сказати:

– Я хотіла побачити заповіт містера Севеджа.

– Справді? – У голосі містера Спреґа чулося неприховане ошелешення. Такого він явно не очікував. – Який незвичайний запит… Аж надто незвичайний.

Щось у голосі юриста змусило Френкі з подивом глянути на нього.

– Чесне слово, – сказав містер Спреґ. – Чесне слово, я не знаю, що робити. Можливо, леді Френсіс, ви поясните мені, навіщо вам бачити заповіт містера Севеджа?

– Ні, – повільно промовила дівчина, – боюся, що не можу.

Її здивувало те, що містер Спреґ із якихось причин зараз не був схожий на себе звичного: доброзичливого й обізнаного. Він сильно хвилювався.

– Гадаю, – сказав адвокат, – що мушу попередити вас.

– Попередити? – перепитала Френкі.

– Так, це лише туманні здогадки, та, очевидно, щось відбувається. І я дуже не хотів би, щоб ви вплуталися в якусь сумнівну справу.

Усе зайшло так далеко, що Френкі могла б розповісти йому, що вона вже по вуха в сумнівній справі, натомість запитально витріщилася на містера Спреґа.

– Усе це якийсь неймовірний збіг, – провадив він. – Щось точно відбувається. Точно. Але що – я наразі не маю права розголошувати.

Дівчина й далі дивилася на нього запитально.

– Я тільки-но дещо дізнався, – пояснив містер Спреґ. Груди його напнулися від обурення. – Мене підставили. Хтось навмисне видав себе за мене, леді Френсіс. Що ви на це скажете?

Якусь мить, запанікувавши, Френкі взагалі не могла видобути бодай словечка.

Нарешті вона, затинаючись, видала:

– Як ви дізналися?

Насправді Френкі збиралася спитати зовсім інше. За мить їй уже хотілося прикусити язика через власну дурість, але сказаного не повернеш, і містер Спреґ був би поганим юристом, якби не розгледів у її словах зізнання.

– То вам про це щось відомо, леді Френсіс?

– Так, – визнала дівчина.

Вона на мить замовкла, вдихнула, а тоді промовила:

– Усе це влаштувала я, містере Спреґ.

– Я вражений, – відповів той.

У його голосі чулася боротьба. Розлючений юрист змагався із по-батьківськи турботливим родинним адвокатом.

– І як же це сталося?

– То був просто жарт, – жалібно проказала Френкі. – Ми хотіли розважитися.

– І кому ж, – вимогливо запитав містер Спреґ, – спало на думку видати себе за мене?

Дівчина зиркнула на нього, швидко міркуючи, що ж відповісти.

– То був молодий герцог Но… – Френкі замовкла. – Ні, я не можу називати імен. Це несправедливо.

Однак вона відчула, що вітер змінив напрямок. Навряд чи містер Спреґ пробачив би таку витівку синові простого вікарія, але слабкість до осіб блакитної крові схиляла його поблажливіше поставитися до затій герцога. Він заговорив м’якше.

– Ох! Золота молодь, золота молодь! У які проблеми ви вплутуєтеся, – пробурмотів юрист, помахуючи пальцем. – Ви б дуже здивувалися, леді Френсіс, якби дізналися, скільки юридичних складнощів спричинюють безпечні на позір розіграші. Одному радість, а іншому – клопоти в суді.

– Думаю, ви просто дивовижна людина, містере Спреґ, – емоційно промовила Френкі. – Справді. Ніхто не сприйняв би це так, як ви. Ні, серйозно, мені дуже-дуже соромно.

– Що ви, що ви, леді Френсіс, – по-батьківському заспокоїв адвокат.

– Мені дійсно соромно. Мабуть, це місіс Рівінґтон вам розповіла? Що саме вона сказала?

– Здається, лист десь тут. Я розпечатав його пів години тому.

Френкі простягнула руку, і містер Спреґ вклав у неї листа. Цієї миті на його обличчі можна було прочитати таке: «Ось погляньте, до чого вас довели розваги».

Шановний містере Спреґ (писала місіс Рівінґтон). Розумію, що це прикра помилка з мого боку, але я лише щойно пригадала одну річ, яка могла б стати Вам у пригоді, коли Ви навідувалися до мене. Алан Карстерс казав, що збирається до Чиппінґ-Сомертона. Не знаю, чи це якось допоможе Вам.