Агата Кристи - Чому не Еванс?

Вони обоє трохи помовчали, а потім Боббі поділився своїми висновками вже спокійнішим тоном.

– Гадаю, вона ще жива, бо йому довелося б якось позбутися тіла… Її смерть має вважатися природною й випадковою. Ні, або її кудись запроторили проти власної волі, або ж – і саме до цього варіанта я схиляюся – вона досі там.

– У «Ґренджі»?

– У «Ґренджі».

– То що будемо робити? – поцікавилася дівчина.

Боббі на мить замислився.

– Не думаю, що тут можна щось вдіяти, – врешті сказав він. – Тобі краще повернутися в Лондон. Ти збиралася розшукати Кейманів. Цим і займися.

– Боббі!

– Послухай, тут ти нічим не допоможеш. Ти вже засвітилася, і всі добре тебе знають. Ти оголосила, що їдеш. Що ще ти можеш зробити? У «Мерровей-корті» лишитися не можеш. У «Рибалці» – теж. Усі злі язики заплещуть водномить. Ні, ти мусиш їхати. Ніколсон, імовірно, підозрює, що тобі щось відомо, але він не впевнений. Повертайся в місто, а я лишуся.

– У «Рибалці»?

– Ні, думаю, водій має зникнути. Осяду в Емблдевері – це за двадцять кілометрів звідси, і якщо Мойра досі в тому клятому будинку, то я знайду її.

Френкі вагалася.

– Боббі, ти обіцяєш бути обережним?

– Я буду хитрий, як змій.

З важким серцем, але Френкі все-таки погодилася. Боббі мав рацію. Сама вона тут далі не може лишатися. Він відвіз її у місто, і дівчина, опинившись у будинку на Брук-стріт, раптом відчула себе покинутою. Однак вона була не з тих, хто перетворюється на лежачий камінь. О третій годині дня на вулиці Сент-Леонардс-ґарденз з’явилася модно, але строго вдягнена жінка в пенсне й зі зморшкою між бровами. У руках вона тримала стосик брошур і паперів.

Сент-Леонардс-ґарденз у Паддінґтоні – це похмуре скупчення будинків. Більшість із них – у занедбаному стані. Загалом складалося враження, що тут бувало й краще, але дуже давно.

Френкі йшла вулицею, дивлячись на номери будинків. Раптом вона з досадою зупинилася.

На будинку номер сімнадцять висіло оголошення, що його продадуть або здадуть в оренду без меблів.

Дівчина зняла пенсне й скинула маску серйозності.

Здається, виступати в ролі політичної агітаторки їй не знадобиться.

На оголошенні було зазначено назви кількох агенцій нерухомості. Френкі обрала дві з них і записала дані. Вирішивши, що робитиме далі, вона взялася до діла.

Спершу пішла в «Ґордон і Портер» на Прейд-стріт.

– Доброго дня, – привіталася Френкі. – Скажіть, будь ласка, чи могли б ви дати мені адресу містера Кеймана? Він донедавна мешкав у будинку номер сімнадцять на вулиці Сент-Леонардс-ґарденз.

– Усе правильно, – підтвердив юнак, до якого звернулася Френкі. – Але недовго, так? Річ у тім, що ми діємо від імені власника. Містер Кейман винаймав помешкання поквартально, бо чекав, що в будь-яку хвилину може отримати пропозицію на роботу за кордоном. Здається, він її отримав.

– То у вас немає його адреси?

– Боюся, що ні. Містер Кейман розплатився з нами, на тому все й закінчилося.

– Але мусив же він дати якусь адресу, коли винаймав будинок?

– Він жив у готелі, здається, «Ґрейт-Вестерн-Роял», біля Паддінґтонського вокзалу.

– А як щодо реквізитів для зворотного зв’язку?

– Немає. Розумієте, містер Кейман заплатив ренту за три місяці вперед і лишив депозит на газ та електрику.

– О! – розпачливо вигукнула Френкі.

Вона помітила, що юнак поглядає на неї з цікавістю. Агенти з нерухомості – експерти з визначення класу клієнтів. Очевидно, розпитування дівчини про Кейманів здалися йому дивними.

– Він заборгував мені багато грошей, – збрехала вона.

Юнак обурено скривився.

Пройнявшись співчуттям до красуні в неприємній ситуації, він переглянув листи й зробив усе можливе, але не знайшов жодного натяку на те, де перебував чи перебуває містер Кейман.

Френкі подякувала йому й пішла. Вона взяла таксі й поїхала до наступної агенції. Тепер дівчина не гаяла часу на спектакль. Перша агенція здавала Кейману будинок. А ця – опікувалася тим, щоб від особи власника знайти нових винаймачів будинку. Френкі попросила ордер на огляд.

Цього разу вона пояснила здивованому клеркові, що хоче знайти дешеве приміщення, аби заснувати гуртожиток для дівчат. Задовольнивши його цікавість, Френкі вийшла з агенції з ключами від колишнього будинку Кейманів та ще двох будинків, оглядати які аж ніяк не збиралася, і з ордером на огляд четвертого на додачу.

Яке щастя, подумала Френкі, що клерк не пішов разом із нею. Мабуть, вони ходили на огляди лише до мебльованих приміщень..