Агата Кристи - Чому не Еванс?

Мені було так цікаво почути те, що Ви розповіли про справу Доллі Мелтреверс.

З найкращими побажаннями,

щиро Ваша – Едіт Рівінґтон

– Як бачите, наслідки могли бути вкрай важкими, – сказав містер Спреґ із доброзичливою суворістю. – Я так розумію, сталося щось дуже підозріле, пов’язане чи то зі справою Доллі Мелтреверс, чи то з моїм клієнтом, містером Карстерсом…

Френкі перебила його.

– Алан Карстерс був вашим клієнтом? – збуджено поцікавилася вона.

– Так. Він приходив до мене на консультацію, коли був у Англії, десь місяць тому. Ви знайомі з містером Карстерсом, леді Френсіс?

– Гадаю, можна й так сказати, – відповіла дівчина.

– Дуже цікава особистість, – промовив містер Спреґ. – Він приносив у мій кабінет… е-е-е… подих вільних вітрів.

– Він приходив до вас поговорити про заповіт містера Севеджа, так? – запитала Френкі.

– О! – здивувався адвокат. – То це ви порадили йому звернутися до мене? Він так і не згадав, хто саме. Шкода, що я більше нічим не міг йому допомогти.

– І що ви йому порадили? – спитала Френкі. – Чи це непрофесійно – розповідати мені?

– Не в цьому випадку, – з усмішкою відповів містер Спреґ. – На мою думку, там нічим не можна було зарадити, хіба що родичі містера Севеджа були готові витратити купу грошей на боротьбу в суді. Та я зрозумів, що ані грошей, ані інших можливостей у них не було. Я завжди раджу якнайдовше утримуватися від суду, якщо є бодай найменша надія. Закон, леді Френсіс, наче вугор. Він звивається й викручується так, що людям, які погано з ним обізнані, важко навіть це уявити. Домовлятися без суду – ось мій девіз.

– Але справа, здається, була вельми загадкова, – задумливо промовила дівчина.

Вона почувалася так, ніби ходить босоніж по всипаній цвяхами підлозі. Будь-якої миті можна наступити на один із них – і казочці кінець.

– Насправді таке буває частіше, ніж може здатися, – сказав містер Спреґ.

– Самогубства? – зронила Френкі.

– Ні, я говорю про надмірний вплив. Містер Севедж мав холодну голову бізнесмена, але очевидно, що поряд із тією жінкою він ставав м’який, наче віск. Не сумніваюся, що вона добре знає свою справу.

– Розкажіть мені все до пуття, – прямо попросила Френкі. – Містер Карстерс говорив так збуджено, що я не все зрозуміла.

– Ця справа дуже проста, – мовив юрист. – Я можу швиденько пробігтися по фактах, вони в загальному доступі, тож це не заборонено.

– Розкажіть мені про це, – повторила Френкі.

– Містер Севедж повертався зі Сполучених Штатів до Англії в листопаді минулого року. Як ви знаєте, він був дуже багатим чоловіком без близьких родичів. Якось під час подорожі познайомився з однією леді, е-е-е… місіс Темплтон. Про неї нічого не відомо, окрім того, що вона дуже вродлива й тримає свого чоловіка на зручній відстані.

«Кеймани», – подумала дівчина.

– Океанські турне вкрай небезпечні, – вів далі містер Спреґ, усміхаючись і хитаючи головою. – Містер Севедж, мабуть, дуже сильно закохався. Прийняв запрошення леді Темплтон приїхати до її будиночка в Чиппінґ-Сомертоні. Важко сказати, як часто він їздив до неї, але, безумовно, досить для того, щоб потрапити під її вплив. І тоді сталася трагедія. Містер Севедж певний час хвилювався через свій стан здоров’я. Він боявся, що в нього якесь захворювання…

– Рак? – спитала Френкі.

– Так, власне, рак. Це почало мучити його. Тоді він саме гостював у Темплтонів. Вони вмовили його поїхати в Лондон і проконсультуватися у спеціаліста. Той так і зробив. А що там сталося далі, я остаточно не зрозумів. Цей лондонський спеціаліст – шанований лікар, якого багато років вважали одним із найкращих, поклявся під присягою, що в містера Севеджа не було раку і що саме це йому й сказав, та містер Севедж так одержимо вірив у протилежне, що, почувши правду, не міг її прийняти. Але щиро, без упереджень, скажу вам, леді Френсіс, що, знаючи лікарів, припускаю – все могло бути трохи інакше.

Якщо симптоми містера Севеджа спантеличили лікаря, той міг заговорити серйозно, похмуро, призначити якесь дороге лікування і, відкинувши рак, змусити пацієнта думати, що в нього неабиякі проблеми зі здоров’ям. Містер Севедж, знаючи, що лікарі зазвичай приховують від хворих діагнози, міг інтерпретувати все по-своєму: підбадьорливі слова лікаря – брехня, і він нездужає на рак, як і підозрював. В усякому разі містер Севедж повернувся до Чиппінґ-Сомертона психічно неврівноваженим. Він бачив повільну болісну смерть. Я так розумію, у його родині хтось помер від раку, і містер Севедж не хотів таких самих страждань. Отож викликав нотаріуса – шанованого працівника респектабельної контори – і той склав заповіт. Містер Севедж підписав його й доправив нотаріусові на зберігання. Того ж вечора він вжив велику дозу хлоралу, зоставивши записку про те, що замість довгої болючої смерті обирає швидку й безболісну. В заповіті чоловік написав, що лишає сімсот тисяч фунтів, необтяжених податками, місіс Темплтон, а решту – певним благодійним організаціям.