Агата Кристи - Чому не Еванс?

Вікно Ніколсона було на тому ж боці, трохи далі. Лікар, вигукнувши щось, прочинив стулки. Боббі, оговтавшись від падіння, підвівся, вибрався з гортензії і кинувся під прикриттям тіні до стежки, що впиралася в маленькі дверцята. Пробігши невелику відстань, він пірнув у кущі.

Невдовзі молодик почув голоси й побачив світло біля пом’ятих і поламаних гортензій. Він затамував подих і не ворушився. Вони можуть пройтися з ліхтарями стежкою і, побачивши відчинені дверцята, подумати, що порушник утік, і не шукатимуть його на території лікарні.

Час минав, але ніхто не приходив. Боббі почув голос Ніколсона, який говорив із запитальною інтонацією. Він не розчув слів, але почув відповідь простака.

– Усе гаразд, сер, усі на своїх місцях. Я оглянув територію.

Звуки затихли, світло згасло. Скидалося на те, що всі повернулися в будинок.

Молодик дуже обережно вибрався зі сховку. Дослухаючись, вийшов на доріжку. Навкруги – анічичирк. Він ступив кілька кроків до будинку.

І тут хтось щосили вдарив його по потилиці. Боббі впав і поринув у пітьму…

У п’ятницю вранці зелений «Бентлі» припаркувався біля готелю в Емблдевері.

Френкі надіслала Боббі телеграму на ім’я Джорджа Паркера. У ній вона повідомляла, що свідчитиме у справі Генрі Бассінґтона-ффренча й заїде до Емблдевера дорогою з Лондона.

Дівчина очікувала отримати у відповідь телеграму з місцем і часом зустрічі, але нічого не прийшло, тож вона приїхала в готель.

– Містер Паркер, міс? – спитав коридорний. – Не пам’ятаю такого джентльмена, однак зараз перевірю.

Він повернувся за кілька хвилин.

– Містер Паркер прибув у середу ввечері, міс. Лишив валізу й сказав, що повернеться пізно. Речі на місці, але його немає.

Френкі раптом запаморочилося в голові. Вона вхопилася за стіл, аби не впасти. Чоловік співчутливо глянув на неї.

– Погано почуваєтеся, міс? – спитав він.

Френкі похитала головою.

– Усе гаразд, – відказала вона. – Він не лишив повідомлення?

Коридорний знову пішов і повернувся, хитаючи головою.

– Йому приходила телеграма, – сказав. – І все.

Він з цікавістю глянув на Френкі.

– Я можу чимось допомогти, міс? – запитав чоловік.

Дівчина похитала головою.

Тієї хвилини їй хотілося просто вибратися звідти. Потрібен був час, щоб зрозуміти, як чинити далі.

– Усе гаразд, – мовила вона знову й, сівши в «Бентлі», поїхала геть.

Коридорний мудровано кивнув, дивлячись їй услід. «Дременув, точно дременув, – сказав він про себе. – Розчарував таку дівчину. Кинув її. Таку зірочку. Цікаво, а сам він який?»

Чоловік запитав молоду жінку за стійкою, але та не пам’ятала.

– Ненормальні, – проникливо мовив коридорний. – Збиралися потайки побратися, а він узяв і втік.

Тим часом Френкі прямувала до Стеверлі, водночас блукаючи в лабіринті суперечливих емоцій.

Чому Боббі не повернувся в готель? Причин могло бути тільки дві: або він напав на слід, і цей слід його кудись привів, або ж із ним щось сталося. «Бентлі» небезпечно занесло. Френкі вчасно повернула кермо.

Яка ж вона ідіотка! Хіба можна так себе накручувати! З ним точно все гаразд. Він напав на слід, так… просто напав на слід, ото й усе.

«Чому ж тоді, – запитував інший голос, – він тобі й словечка не надіслав?»

Це було важче пояснити, а втім, можливо. Складні обставини – брак часу й можливості. Боббі знав, що Френкі не переживатиме за нього. Усе було добре, просто мусило бути добре.

У суді все відбувалося як уві сні. Там були і Роджер, і Сильвія – дуже приваблива у своєму жалобному одязі. Вигляд вона мала водночас вражаючий і зворушливий. Френкі спостерігала за нею, як за хорошою акторкою на сцені.

Дізнання велося дуже тактовно. Бассінґтонів-ффренчів поважали в селі, і все було зроблено для того, щоб не образити почуття вдови й брата загиблого.

Френкі та Роджер дали свої свідчення, доктор Ніколсон – свої, далі показали прощальну записку загиблого. Усе скінчилося дуже швидко, вердикт присяжних був таким: «Самогубство на тлі психічного розладу».

«Звичний для таких випадків вердикт» – так сказав містер Спреґ.

Френкі майнуло в голові: ці дві події пов’язані – Севедж і Бассінґтон-ффренч…

Два самогубства через психічний розлад. Чи є між ними… Чи міг між ними бути зв’язок?

Вона знала, що це самогубство – справжнє, бо була на місці подій. Теорію Боббі про те, що це вбивство, можна відкинути: вона не тримається купи. Алібі в доктора Ніколсона залізне, до того ж його підтвердила сама вдова.