Агата Кристи - Чому не Еванс?

Містер Спреґ відкинувся в кріслі. Він був задоволений собою.

– Присяжні винесли звичний для таких випадків вердикт: самогубство на тлі психічного розладу. Однак я не думаю, що з цього прямо випливає, ніби містер Севедж був у стані психічного розладу, коли складав заповіт. Сумніваюся, що будь-який суд присяжних дійшов би такого висновку. Заповіт склали в присутності нотаріуса, який вважає, що покійний був у здоровому глузді й відповідав за свої дії. Неналежний вплив теж навряд чи можливо довести. Містер Севедж не позбавив спадку близьких – у нього були тільки далекі родичі, з якими він рідко бачився. Вони взагалі живуть, здається, в Австралії.

Юрист помовчав.

– Містер Карстерс наполягав на тому, що містер Севедж не міг скласти такого заповіту. Мовляв, той не любив благодійних організацій і завжди був переконаний, що гроші мають переходити в спадок родичам. Однак документальних підтверджень у містера Карстерса не було, і я відповів йому на це, що люди часом змінюють думку. Для оскарження цього заповіту справу довелося б мати як з місіс Темплтон, так і з благодійними організаціями. І до того ж його вже затвердили.

– І що, у той час не здійнявся скандал? – запитала Френкі.

– Як я вже сказав, родичі містера Севеджа живуть в іншій країні й мало що знають про цю справу. Нею зайнявся містер Карстерс. Він повернувся з африканських джунглів, вивчив деталі й прибув до Англії, щоб з’ясувати, чи можна щось зробити. Я вимушений був повідомити йому, що, на мою думку, тут нічого не вдієш. Зазвичай той, хто володіє, і є справжнім власником, а майно містера Севеджа якраз і було у володінні місіс Темплтон. До того ж вона поїхала з країни, здається, на південь Франції і відмовилася виходити на зв’язок щодо цієї справи. Я порадив містерові Карстерсу спитати думки іншого адвоката, але він вирішив, що це зайве, і погодився зі мною, що тут нічого не вдієш. На його думку, слід було взятися за розслідування раніше, але, як на мене, це навряд чи допомогло б.

– Розумію, – сказала Френкі. – А про місіс Темплтон щось відомо?

Містер Спреґ похитав головою і стиснув губи.

– Така людина, як містер Севедж, зі знанням життя, не мала б поводитися так наївно, але… – Юрист знову похитав головою, ніби уявив натовпи клієнтів, які мали б стерегтися і які приходили до нього з проханням залагодити все без суду.

Дівчина підвелася.

– Чоловіки – дивні створіння, – зауважила вона й, простягнувши руку, сказала: – До побачення, містере Спреґ. Ви просто неймовірна людина, неймовірна. Мені так соромно.

– Вам, золотій молоді, слід бути обережнішими, – відказав той, хитаючи головою.

– Ви просто янгол, – промовила Френкі.

Вона палко потисла йому руку й пішла.

Містер Спреґ сів за стіл і замислився.

«Молодий герцог…»

Під цей опис підпадало лише двоє. То хто ж із них?

Адвокат розгорнув Книгу перів.

Боббі глибоко стривожило загадкове зникнення Мойри, хоча він і переконував себе, що це мало його хвилює. Молодик повторював подумки: «Що за абсурдні ідеї! Ну не могли ж її вбити в будинку, повному потенційних свідків. Цьому точно є притомне пояснення. У найгіршому разі її просто тримають у “Ґренджі”».

Він не вірив у те, що Мойра добровільно поїхала зі Стеверлі. На сто відсотків був переконаний, що вона в жодному разі не вчинила б так, не попередивши його. До того ж Мойра наполягала на тому, що їй не було куди податися.

Ні, за всім цим стояв зловісний доктор Ніколсон. Він якось дізнався про те, що зробила його дружина, і завдав удару у відповідь. Бідолашну тримають як полонянку без зв’язку з навколишнім світом у темних стінах «Ґренджу».

Але це не може тривати довго. Боббі щиро вірив кожному слову Мойри. Її страхи – не породження фантазій чи розхитаних нервів. Вони мають під собою підстави.

Ніколсон хотів позбутися дружини. Кілька разів його плани зривалися. Тепер, коли вона розповіла про свої страхи іншим, він мусить діяти. І діяти швидко або ніяк. Чи не забракне йому сміливості?

Боббі вважав, що ні. Той, безумовно, знає, що, хоч його дружина й розповіла комусь про свої здогадки, доказів ні в кого проти нього не було. Також Ніколсон думає, що йому на заваді лише Френкі. Можливо, він підозрював її від самого початку: на це вказують його наполегливі розпитування про аварію. Боббі гадав, що водія леді Френсіс, тобто його, той ні в чому не підозрює.

Так, Ніколсон діятиме. Можливо, тіло Мойри знайдуть десь далеко від Стеверлі. Може бути й таке, що його змиє в море. Або ж воно лежатиме біля підніжжя скелі. Боббі був майже впевнений, що її смерть скидатиметься на нещасний випадок. Ніколсон на них спеціалізується.