Агата Кристи - Чому не Еванс?

Коли дівчина прочинила двері будинку номер сімнадцять на вулиці Сент-Леонардс-ґарденз, у ніздрі вдарило важке повітря непровітреного приміщення.

То був непривабливий будинок із дешевим оздобленням і брудною фарбою, що взялася пухирцями. Френкі методично огледіла його від мансарди до підвалу. Перед від’їздом у будинку не прибрали. Скрізь валялися шматочки мотуззя, старі газети, цвяхи та інструменти. Але з особистих речей дівчині трапився тільки обривок листа.

Єдине, що, на її думку, мало хоч якесь значення – це розгорнутий залізничний довідник, який лежав на одному зі стільців біля вікна. Жодних ознак того, що Кейманів цікавила якась із назв на розгорнутій сторінці, Френкі не знайшла, але переписала все в маленький нотатник – нікчемна заміна того, що вона сподівалася тут знайти.

Кеймани добряче замели сліди.

Дівчина втішила себе тим, що інакше й бути не могло. Якщо містер і місіс Кейман були по інший бік закону, вони мусили як слід дбати про те, щоб їх ніхто не зміг вистежити. Те, що Френкі нічого тут не знайшла, частково підтверджувало її тривожні здогадки.

Однак вона відчувала глибоке розчарування, повертаючи ключі рієлторам і даючи марну обіцянку зв’язатися з ними за кілька днів.

Френкі пішла в парк, почуваючись украй пригніченою і розмірковуючи над тим, що ж робити далі. Її даремні роздуми раптово перервала злива. Таксі поряд не трапилося, і дівчина, намагаючись урятувати улюбленого капелюшка, поквапилася до підземки неподалік. Вона купила квиток до площі Пікаділлі та дві газети зі стійки на додачу.

Зайшовши у вагон, майже порожній о цій порі, Френкі відкинула думки про своє розчарування й, розгорнувши газету, намагалася зосередитися на написаному.

Вона пробігала очима рядки там і тут.

Якась кількість загиблих в автокатастрофах. Загадкове зникнення школярки. Вечірка леді Пітергемптон у «Клариджі». Сер Джон Мілкінґтон відновлюється після нещасного випадку на «Астрадорі», відомій яхті, що раніше належала мільйонерові Джону Севеджу. Невже яхта проклята? Чоловік, який сконструював її, містер Севедж, загинув трагічною смертю, вчинивши самогубство, а сер Джон Мілкінґтон лише дивом урятувався.

Френкі опустила газету й насупилася, намагаючись пригадати.

Ім’я Джона Севеджа вона двічі чула в розмовах: уперше про нього згадала Сильвія Бассінґтон-ффренч, коли вони говорили про Алана Карстерса, вдруге – Боббі, переповідаючи розмову з місіс Рівінґтон.

Алан Карстерс і Джон Севедж були друзями. Місіс Рівінґтон припускала, що приїзд Карстерса до Англії був пов’язаний зі смертю Севеджа. А Севедж… Що ж там було? А, він вчинив самогубство, дізнавшись, що в нього рак.

А що як Алана Карстерса не влаштувало розслідування загибелі його друга? Що як він приїхав для того, аби у всьому розібратися? Що як смерть Севеджа й була першою дією п’єси, в якій вони з Боббі грали?

«Це можливо, – подумала Френкі. – Цілком імовірно».

Вона глибоко замислилася, намагаючись зрозуміти, як тепер підійти до справи. У неї не було жодних відомостей ні про друзів, ні про родичів Джона Севеджа.

Раптом її осяяла думка: заповіт! Якщо в обставинах його смерті було щось дивне, заповіт міг би дати підказку.

Френкі знала, що десь у Лондоні є місце, де можна за шилінг прочитати чужий заповіт. Але де саме, вона згадати не могла.

Потяг прибув до станції, і дівчина побачила, що то був «Британський музей». Виходить, вона проїхала дві зайві зупинки після «Оксфорд-серкус», де збиралася перейти на іншу лінію.

Френкі підскочила й вийшла з вагона. На вулиці їй дещо спало на думку. П’ять хвилин пішки – і от вона вже в конторі «Спреґа, Спреґа, Дженкінсона і Спреґа».

Дівчину поштиво зустріли й одразу провели до особистої цитаделі містера Спреґа, очільника контори.

Містер Спреґ був сама люб’язність. Його медовий переконливий голос мав дивовижно заспокійливий вплив на дворян, які зверталися до нього, щоб виплутатися з якоїсь халепи. Подейкували, що містер Спреґ знав більше скандальних секретів про благородні родини, ніж будь-хто в Лондоні.

– Яка честь для нас, леді Френсіс, – прорік містер Спреґ. – Сідайте, будь ласка. Вам зручно? Так, так. Погода просто чудова, правда ж? Бабине літо. А як справи в лорда Марчінґтона? Добре, сподіваюся?

Дівчина чемно відповіла на ці та інші запитання.

Потім містер Спреґ зняв з носа пенсне і став більше схожий на юрисконсульта й радника з правових питань.

– Що ж, леді Френсіс, – почав він. – Що привело вас до мого – гм – скромного кабінету?