Агата Кристи - Чому не Еванс?

– Непогано, – підтримав її Боббі. – Але, як я вже казав, гадаю, ти їх там не знайдеш. А ще треба подумати про Мойру.

– Господи! – вигукнула Френкі. – Я про неї геть забула!

– Та я помітив, – прохолодно буркнув Боббі.

– Ти маєш рацію, – задумливо сказала Френкі. – Про неї слід подбати.

Боббі кивнув. Перед очима зринуло дивне обличчя, яке його ніяк не полишало. Було в обличчі Мойри щось трагічне. Він відчував це з тієї миті, як дістав її фото з кишені Алана Карстерса.

– Якби ти бачила її того вечора в «Ґренджі»! – збуджено мовив він. – Вона була просто сама не своя від страху. І, до речі, Френкі, вона має рацію ! Це не можна списати на нерви чи на щось такого штибу. Якщо Ніколсон хоче одружитися з Сильвією Бассінґтон-ффренч, доведеться усунути дві перешкоди. З однією вже покінчено. І здається мені, що життя Мойри висить на волосинці, тож найменша затримка може виявитися фатальною.

Слова Боббі протверезили Френкі.

– Господи, все так і є, – сказала дівчина. – Треба діяти швидко. Що робитимемо?

– Необхідно вмовити її покинути «Ґрендж». І то негайно.

Френкі кивнула.

– Ось що я думаю, – промовила вона. – Краще їй поїхати у Вельс, у Палац. Там вона точно буде в безпеці.

– Якщо ти можеш це влаштувати, Френкі, то це був би найкращий варіант.

– Ну, це без проблем. Батько ніколи не звертає уваги, хто там приїхав і поїхав. Та й Мойра сподобається йому – як і більшості чоловіків. Вона така жіночна. Це просто диво, як вам, чоловікам, подобаються безпорадні жінки.

– Не думаю, що Мойра аж така вже безпорадна, – заперечив Боббі.

– Маячня. Вона наче маленька пташка – просто сидить і чекає, поки змія проковтне її. Краще б щось зробила.

– А що вона може зробити?

– Та купу всього! – запально відповіла Френкі.

– Ну, я не бачу шляхів. У неї немає ні грошей, ні друзів…

– Годі, любий. Таке враження, що ти рекомендуєш її до жіночої благодійної організації.

– Вибач, – сказав молодик.

Запала ніякова тиша.

– Добре, – промовила Френкі, заспокоївшись. – Повернімося до виконання обов’язків. Думаю, все це слід провернути якнайшвидше.

– Авжеж, – погодився Боббі. – Справді, Френкі, це так мило з твого бо…

– Усе гаразд, – сказала вона, перебиваючи його. – Я не проти подружитися з цією дівчиною, тільки не починай розпускати нюні, наче в неї немає рук, ніг, язика й мізків.

– Що ти маєш на увазі? – запитав Боббі.

– Не будемо зараз про це, – промовила Френкі. – Хай що ми там затіяли, але чим швидше зробимо це, тим краще. Це цитата?

– Радше парафраза. Продовжуй, леді Макбет.

– Знаєш, а я завжди вважала, – сказала Френкі, раптом різко відхиляючись від теми, – що леді Макбет підбурила Макбета на всі ті вбивства лише тому, що страшенно нудилася світом, і сам Макбет їй теж добряче остогид. Я впевнена, він із тих безхарáктерних і безвинних чоловіків, поряд із якими можна збожеволіти від нудьги. Але, скоївши перше в житті вбивство, Макбет відчув себе неабияким молодчагою і, компенсуючи давній комплекс меншовартості, став невиправним егоцентристом.

– Напиши про це книжку, Френкі.

– У мене проблеми з орфографією. То на чому ми зупинилися? А, на порятунку Мойри. Подай мені машину о пів на одинадцяту. Я сяду за кермо, поїду в «Ґрендж», а якщо там буде Ніколсон, то нагадаю, що вона обіцяла погостювати в мене кілька днів, й одразу заберу її звідти.

– Чудово, Френкі. Я радий, що ми не гаятимемо часу. Страшенно боюся ще одного нещасного випадку.

– Тож о пів на одинадцяту, – повторила дівчина.

Коли вона повернулася до «Мерровей-корту», було пів на десяту. Сніданок уже подали, Роджер наливав собі кави. Вигляд у нього був хворобливий і виснажений.

– Мені дуже шкода, що вам довелося таке пережити, – сказав він.

– Як Сильвія?

– Учора ввечері їй дали снодійне. Думаю, вона ще спить. Господи, мені так шкода її. Генрі був для неї всім.

– Знаю.

Френкі помовчала, а тоді сказала, що збирається поїхати.

– Так, думаю, вам доведеться це зробити, – з прикрістю погодився Роджер. – Дізнання призначено на п’ятницю. Я повідомлю, якщо знадобляться ваші свідчення. Усе залежить від слідчого.

Поснідавши, він пішов займатися справами, які потребували його уваги. Френкі було його дуже шкода. Вона добре уявляла, скільки чуток і небажаної цікавості викличе це самогубство. У кімнату увійшов Томмі, тож дівчина перемкнулася на нього.

Боббі подав машину о пів на одинадцяту. Френкі допомогли винести речі. Вона попрощалася з Томмі й лишила записку Сильвії. «Бентлі» помчав собі геть.