Агата Кристи - Чому не Еванс?

– І я в цьому впевнена, – підтримала його Френкі.

– Ні! Я не згодна, – заперечила Сильвія. – Я не витримаю, якщо він поїде в якусь далечінь. Та й доктор Ніколсон був такий люб’язний і поставився до нас із розумінням. Мені буде спокійніше, якщо Генрі опиниться під його опікою.

– Сильвіє, тобі ж начебто не подобався Ніколсон, – зауважив Роджер.

– Я змінила свою думку, – просто сказала вона. – Ніхто ніколи не ставився до мене з такою добротою й чутливістю, як він сьогодні. Мої дурні упередження щодо нього розвіялися.

На мить запала тиша. Ситуація була напружена. Ні Роджер, ні Сильвія не знали, що сказати.

– Бідолашний мій Генрі, – промовила зрештою жінка. – У нього була істерика. Він страшенно засмутився, що я знаю. Він згоден, що цій жахливій залежності слід покласти край заради нас із Томмі, але сказав, що я не уявляю, що це таке. Мабуть, справді не уявляю, хоча доктор Ніколсон дуже детально все пояснив. Це перетворюється на одержимість, люди втрачають над собою контроль – так він сказав. О, Роджере, як це жахливо. Але доктор Ніколсон був дуже люб’язний до мене. Я йому довіряю.

– І все-таки, Сильвіє, мені здається, що буде краще… – почав був її дівер, але вона перебила його.

– Не розумію тебе, Роджере. Чому ти передумав? Пів години тому ти цілком підтримував мою ідею.

– Ну, відтоді я мав час обміркувати цю затію…

Сильвія знов урвала його.

– Хай там що, я вже вирішила. Генрі лікуватиметься в «Ґренджі», тільки там.

Роджер із Френкі мовчки дивилися на неї.

– А знаєш, я зателефоную Ніколсону. Він, певно, вже вдома. Я хотів би… просто все з ним обговорити.

Не чекаючи на її відповідь, він розвернувся і швидко пішов у будинок. Жінки дивилися йому вслід.

– Не розумію я цього Роджера, – промовила Сильвія роздратовано. – Ще п’ятнадцять хвилин тому він переконував мене відправити Генрі в «Ґрендж».

В її голосі ясно чулася лють.

– А от я з ним згодна, – відказала Френкі. – Я десь читала, що на лікування завжди краще їхати подалі від дому.

– Та це якась нісенітниця, – заперечила її співрозмовниця.

Френкі відчула, що стоїть перед дилемою. Раптова впертість Сильвії все ускладнювала. До того ж вона раптом почала настільки ж затято захищати Ніколсона, наскільки досі затято виступала проти нього. Важко було зрозуміти, до яких аргументів звертатися за цих обставин. Френкі подумала була, чи не розповісти жінці геть усю історію. Та чи повірить вона? Навіть Роджер не надто схиляється до гіпотези про те, що доктор Ніколсон – злочинець. Сильвія, яка тепер стала однією з поборників лікаря, найімовірніше, відкине історію як маячню божевільного. Вона може навіть піти й усе йому розказати. Ситуація суттєво ускладнилася.

У ранніх сутінках над ними пролетів аероплан, наповнивши повітря ревом турбін. Френкі та Сильвія звернули погляди на нього, обидві вдячні за можливість перевести подих. Перша мала хвильку, щоб зібратися з думками, а друга – щоб оговтатися від раптового нападу люті.

Аероплан зник за деревами. Коли гудіння затихло, Сильвія різко обернулася до Френкі.

– Це було так жахливо, – судомно промовила вона. – І всі ви тільки й хочете відправити Генрі подалі від мене.

– Ні, ні, – заперечила дівчина. – Річ зовсім не в тому. – Вона помовчала й додала: – Просто я думала, що в іншому місці він матиме кращий догляд… І вважаю, що доктор Ніколсон… шарлатан.

– Ну, а я так не вважаю, – сказала Сильвія. – На мою думку, він дуже досвідчений лікар. Саме такий і потрібен Генрі.

Вона вороже глянула на Френкі. Та чудувалася, як це Ніколсону вдалося так швидко підкорити Сильвію собі. Здається, уся її колишня недовіра безслідно розвіялася.

Не знаючи, що на це відповісти, Френкі мовчала. Нарешті з будинку вийшов Роджер. Здавалося, він трохи зади́хався.

– Ніколсон іще не повернувся, – сказав чоловік. – Я попросив переказати йому повідомлення.

– Не розумію, навіщо тобі знадобилося негайно з ним поговорити, – мовила Сильвія. – Ти сам запропонував цей план, усе склалося, Генрі погодився.

– Думаю, тут у мене є право голосу, Сильвіє, – м’яко відказав Роджер. – Усе-таки я брат Генрі.

– Але ж ти сам це запропонував, – не вгавала жінка.

– Так, але відтоді я дещо дізнався про Ніколсона.

– Що? Ой, байдуже! Я тобі не вірю!

Вона закусила губу, розвернулася, пішла геть і зникла в будинку.

Роджер глянув на Френкі.

– Якось невдало все складається.

– Дуже невдало, дійсно.

– Коли Сильвія щось надумала, то стає страшенно впертою.