Агата Кристи - Чому не Еванс?

– У курнику Кейманів – переполох, – додав Роджер.

– Точно. І що тепер лишається? Сміливо кинутися в бій. Ну хто знає, що Карстерс – це Карстерс? Навряд чи бодай хтось. І тут з’являється місіс Кейман – вона, звісно, реве ревма – і впізнає тіло брата, який за всіма критеріями підходить під опис. Вони також розіграли невеличкий фокус із посилками, які він начебто відправив сам собі, збираючись у похід.

– А знаєте, Френкі, це просто блискуче! – вигукнув захоплено Роджер.

– Я й сама так вважаю, – відказала вона. – І ви маєте рацію. Нам слід негайно взятися за Кейманів. Навіть не знаю, чому ми раніше цього не зробили.

То була не зовсім правда, адже дівчина все чудово знала: не зробили, тому що полювали на Роджера. Однак їй здалося, що саме зараз було б недоречно сказати про це.

– А що робитимемо з місіс Ніколсон? – раптом запитала вона.

– Тобто?

– Ну, вона, бідолашна, до смерті налякана. Мені здається, що ви надто суворі до неї, Роджере.

– Та ні. Але мене дратують люди, не здатні розібратися зі своїми проблемами.

– О! Погляньте правді у вічі! Що їй іще лишається? У неї немає грошей, їй нікуди йти.

Тут чоловік сказав:

– Якби на її місці були ви, Френкі, то щось вигадали б.

– О! – Вона неабияк здивувалася.

– Так, вигадали б. Якби ви підозрювали, що вас планують убити, то не сиділи б там, як покірна овечка, чекаючи своєї смерті. Ви б утекли, знайшли б спосіб убезпечити себе або першою вбили б того, хто зазіхає на ваше життя. Ви б зробили бодай щось !

Френкі намагалася уявити свою поведінку за такої ситуації.

– Так, я дійсно щось зробила б, – мовила вона задумливо.

– Річ у тому, що в неї кишка тонка, а у вас – ні, – рішуче заявив Роджер.

Дівчині було приємно таке почути. Місіс Ніколсон була не з тих людей, які викликали в неї захват, але її трохи бентежило те, що Мойрою захопився Боббі. «Йому, – подумала Френкі, – завжди до вподоби ось такі безпомічні». Вона згадала, як на самому початку фотографія Мойри буквально зачарувала його. «Ну добре, – підсумувала Френкі, – принаймні Роджер не такий».

Роджерові явно не подобалися безпорадні жінки. Тим часом Мойра теж була не надто високої думки про нього. Вона назвала Роджера слабким і відкинула ймовірність того, що йому стало б характеру когось убити. Він був слабким, можливо, але однозначно харизматичним. Френкі відчула на собі його чари, щойно опинилася у «Мерровей-корті».

Роджер тихо промовив:

– Якби ви тільки захотіли, Френкі, то могли б крутити чоловіками, як вам заманеться.

Дівчина відчула легке збудження і водночас сильне зніяковіння, тому поквапилася змінити тему.

– Щодо вашого брата, – сказала вона. – Ви й досі вважаєте, що йому треба в «Ґрендж»?

– Ні, – відповів Роджер. – Не вважаю. Зрештою, є купа інших лікарень. Головне, щоб він погодився.

– Думаєте, його буде важко вмовити? – запитала Френкі.

– Гадаю, що саме так. Ви ж чули, що він сказав тоді за вечерею. Але якщо звернутися до нього, коли його мучитиме сумління, то, можливо, він і погодиться. О, а ось і Сильвія.

Місіс Бассінґтон-ффренч вийшла з будинку, роззирнулася, а потім, побачивши Роджера та Френкі, підійшла до них по траві.

Було помітно, що жінка страшенно схвильована й напружена.

– Роджере, – почала вона, – я скрізь тебе шукаю. Ні, не йдіть, люба, – звернулася до дівчини, коли та спробувала піти. – Навіщо ці секрети? У всякому разі ви вже знаєте все, що тут можна знати. Ви давно це підозрювали, чи не так?

Френкі кивнула.

– А я ж була сліпа, зовсім сліпа, – з гіркотою промовила Сильвія. – Ви обоє бачили те, чого я навіть не підозрювала. Лише запитувала себе: ну чому ж Генрі так змінився? Його стан мене дуже засмучував, але я не знала причини.

Вона замовкла, а тоді іншим тоном продовжила далі.

– Щойно доктор Ніколсон сказав мені правду, я пішла одразу до Генрі. Оце тільки зараз залишила його. – Сильвія замовкла, проковтнувши ридання. – Роджере, усе буде гаразд. Він погодився. Завтра піде в «Ґрендж» і довірить своє лікування докторові Ніколсону.

– О ні! – одночасно вигукнули її співрозмовники. Сильвія приголомшено дивилася на них.

Роджер знічено сказав:

– Ти знаєш, Сильвіє, я тут поміркував і дійшов висновку, що «Ґрендж» – не найкраще рішення.

– Думаєш, він упорається сам? – не приховуючи сумніву, запитала жінка.

– Ні, я так не думаю. Але є інші місця, що не так близько до дому. Певен, що лишатися поряд буде помилкою.