Агата Кристи - Чому не Еванс?

– А що Роджер Бассінґтон-ффренч? – запитав Боббі.

– Я мало що про нього знаю. Думаю, що милий, але з тих, кого легко обдурити. Він у захваті від Джаспера, це точно. Той його обробляє, натуркує відправити брата в «Ґрендж». Упевнена, що Роджер вважає це власною ідеєю. – Мойра нахилилася і схопила Боббі за рукав. – Не відпускайте його в «Ґрендж», – благально сказала вона. – Якщо він туди потрапить, станеться щось жахливе.

Молодик хвилинку помовчав, прокручуючи почуту історію в голові.

– А давно ви з Ніколсоном одружені? – нарешті промовив він.

– Трохи більш як рік… – Вона здригнулася.

– А ви не думали його покинути?

– Але як? Мені нікуди йти. І грошей я не маю. Якби хтось і прийняв мене до себе, то що б я розповіла? Фантастичну історію про те, що чоловік хоче мене вбити? Хто мені повірить?

– Ну, от я вам вірю, – сказав Боббі.

Він замовк, наче збираючись на силі. Тоді повів далі:

– Послухайте, я хочу спитати вас прямо. Ви знайомі з чоловіком на ім’я Алан Карстерс?

Молодик завважив, що Мойра почервоніла.

– Чому ви про це питаєте?

– Бо мені важливо це знати. Я припускаю, що ви з Аланом знали одне одного й що ви дали йому свою фотографію.

Мойра мовчала, дивлячись униз. Потім підвела голову й глянула Боббі в очі.

– Так, це правда, – підтвердила вона.

– Ви знали його ще до того, як вийшли заміж?

– Так.

– Він приїжджав сюди побачитися з вами після одруження?

Мойра завагалася, зрештою відповіла:

– Так.

– Десь із місяць тому?

– Так, думаю, десь місяць тому це й було.

– А він знав, що ви тут живете?

– Мені невідомо, як він дізнався. Я йому не казала. Не писала йому після весілля.

– Але він знайшов вас і приїхав побачитися. Ваш чоловік про це знав?

– Ні.

– Ви вважаєте, що ні. Але чи може бути таке, що він усе-таки знав?

– Гадаю, що міг дізнатися, однак нічого не казав про це мені.

– А ви обговорювали з Карстерсом свою ситуацію? Те, що чоловік хоче вбити вас, і те, що ви боїтеся за своє життя.

Вона заперечно похитала головою.

– Тоді я ще не підозрювала.

– Але ви були нещасні?

– Так.

– І сказали про це Аланові?

– Ні, я намагалася вдавати, що в мене прекрасний шлюб.

– Але ж він однаково міг здогадатися, – м’яко зауважив Боббі.

– Мабуть, міг, – тихо погодилася Мойра.

– Як ви думаєте… Навіть не знаю, як це краще сказати… Як ви думаєте, чи міг Алан з якихось причин запідозрити, що лікарня вашого чоловіка – не те, чим здається?

Мойра насупилася, обмірковуючи відповідь.

– Це можливо, – нарешті сказала вона. – Алан поставив мені кілька дивних запитань… Але ні… Я не думаю, що він знав щось напевне.

Боббі знову замовк на кілька хвилин. Потім спитав:

– А вашого чоловіка можна назвати ревнивим?

На його подив, Мойра відповіла:

– Так, він дуже ревнивий.

– І вас він також ревнує?

– Ви маєте на увазі, хоч і байдужий до мене? Так, він однаково ревнує. Розумієте, я його власність. Він дуже дивний чоловік. Дуже.

Вона тремтіла. Тоді раптом запитала:

– Ви ж не з поліції?

– Я? Ні, що ви.

– Просто я подумала, ну…

Молодик глянув на свою водійську ліврею.

– Це довга історія, – сказав він.

– Ви шофер леді Френсіс Дервент? Так сказав власник готелю. Ми з нею зустрічалися за вечерею.

– Знаю. – Боббі помовчав. – Треба витягти її з будинку, – пояснив він. – А мені це складно буде зробити. Як думаєте, чи могли б ви зателефонувати до Бассінґтонів-ффренчів і поговорити з леді Френсіс, а потім запропонувати їй зустрітися десь поза межами будинку?

– Напевне, могла б, – повільно відказала Мойра.

– Знаю, мабуть, усе це здається вам страшенно дивним. Але ви зрозумієте, коли я все поясню. Треба викликати Френкі якомога швидше. Це необхідно.

Мойра встала.

– Добре, – сказала вона.

Поклавши долоню на ручку дверей, дівчина завагалася.

– Алан, – промовила вона. – Алан Карстерс. Ви сказали, що бачили його?

– Бачив, – повільно відповів Боббі. – Але давно.

Він із жахом подумав: «Господи, вона не знає, що Алан помер…»

Зрештою сказав:

– Зателефонуйте леді Френсіс, а тоді я все вам розповім.

Мойра повернулася за кілька хвилин.

– Мені вдалося з нею поговорити, – сказала вона. – Я попросила її прийти до маленької альтанки біля річки. Мабуть, їй це здалося дуже дивним, але вона погодилася.

– Добре, – мовив Боббі. – А де та альтанка?

Мойра детально описала місце та як туди дістатися.