Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

Обидва його співрозмовники різко заворушилися, а священик продовжував далі:

— Бачите, ми знаємо цих людей. Соціаліст, про котрого йдеться, спроможний украсти діяманти не більше, аніж єгипетську піраміду. Ми зараз повинні звернути увагу на когось, кого ми ще не знаємо. На того, хто грав поліцейського, тобто Флоріяна. Мені-от цікаво, а де він перебуває в цей момент?

Панталоне зірвався з місця і вийшов з кімнати. Настала перерва, під час котрої мільйонер дивився на священика, а священик — у свій молитовник. Потім Панталоне повернувся й уривчасто промовив:

— Поліцейський все ще лежить на сцені. Завісу піднімали й опускали вже зо шість разів, а він усе лежить.

Отець Бравн опустив книгу, став і заціпенів. Та поволі його сірі очі проясніли й ожили, і він не зовсім доречно запитав:

— Полковнику, нагадайте мені, коли померла ваша дружина?

— Дружина?! — повторив вражений військовий. — вона померла два місяці тому. Її брат Джеймс запізнився якраз на тиждень і не побачив її.

Малий священик підскочив, ніби підстрелений кролик.

— Ходімо! — вигукнув він із не властивим для нього хвилюванням. — Ходімо швидше! Ми повинні піти й подивитися на цього поліцейського.

Вони кинулися під завісу, ледь не перекинувши Колумбіну й клоуна (котрі радісно перешіптувалися), і отець Бравн нахилився над розпростертим кумедним поліцейським.

— Хлороформ, — сказав він, випроставшись. — Це наразі лише припущення.

Запанувала вражаюча тиша. Потім полковник повільно промовив:

— Будь ласка, скажіть до ладу, що ви про все це думаєте.

Отець Бравн несподівано розреготався, потім зупинився і, все ще стримуючи напади сміху, промовив:

— Джентльмени, — він задихався від сміху, — зараз не час на розмови. Я повинен бігти за злочинцем. Та цей великий французький актор, котрий виконував роль поліцейського, цей здібний труп, з котрим вальсував Арлекін і підкидав його, і кидав у всі боки, це був… — він не закінчив і вже було намагався бігти.

— Хто це? — допитувався Фішер.

— Справжній поліцейський, — сказав отець Бравн і побіг у темряву.

В саду лаврові дерева та інші вічнозелені кущі на фоні нічного сапфірового неба посеред зими нагадували теплі кольори півдня. Яскраво-зелені лаври, котрі коливалися від вітру, багата фіолетово-синя глибина неба, місяць, подібний на величезний кристал, — уся ця картина була наповнена легковажною романтикою. А вгорі гілками дерев лазила дивна постать, котра виглядала не стільки романтично, як неправдоподібно. Ця постать іскрилася з голови до п’ят, ніби загорнена в шати з десяти мільйонів місяців. Відблиск справжнього місяця робив її дуже рухливою, і на ній ніби загоралися нові вогники. Ця постать коливалася, спалахувала й успішно перейшла з короткого дерева в цьому саду на високе, розлоге дерево в сусідньому й затрималася там лише тому, що в цей момент під мале дерево ковзнула чиясь тінь і чийсь голос явно покликав саме її.

— Гаразд, Фламбо, — промовив голос, — ви й справді виглядаєте, як літаюча зірка, та ця літаюча зірка буде останньою.

Срібна іскриста постать нахиляється вниз у гілках лаврового дерева й продовжує слухати малого чоловіка.

— Ви ніколи не робили нічого кращого, Фламбо. Це було розумно — приїхати з Канади (здогадуюсь, що з квитком з Парижа) через тиждень після смерти міссіс Адамс, коли ніхто не схильний до розпитувань. Ще розумніше було вистежити «літаючі зірки» й дізнатися точний день приїзду Фішера. А в тому, що було далі, відчувається не лише обдарованість, а геніяльність. Викрасти камінці, як я здогадуюся, не було для вас складно. З притаманною вам спритністю рук ви могли б і не чіпляти паперового віслючого хвоста до одягу Фішера. А в усьому іншому ви затьмарили самого себе.

Срібна постать у зеленому гіллі здається повільною, ніби загіпнотизованою, хоча втекти доволі просто; постать вдивляється у чоловіка внизу.

— Так, так, — говорить чоловік унизу, — я про це все знаю. Я знаю, що ви не лише змусили всіх до цієї пантоміми, а ще й зуміли отримати від неї подвійну користь. Спочатку ви мали намір украсти ці камінці тихо, та один із ваших спільників дав вам знати, що вас вистежили й цієї ночі досвідчений поліцейський має вас схопити на гарячому. Звичайний злодій подякував би за попередження і втік, та ви — поет. Вам відразу прийшла розумна думка сховати діяманти посеред блиску бутафорних діямантів і коштовностей. Ви зрозуміли, що якщо одягнетеся в справжній одяг Арлекіна, то появу поліцейського сприймуть як належне. Досвідчений офіцер поліції вийшов із поліцейської дільниці в Путні, щоб спіймати вас, і сам потрапив у незвичну пастку, котрій немає рівних у світі. Коли вхідні двері відчинилися, він увійшов і потрапив на сцену, де відбувалася різдвяна пантоміма і де ви в ролі Арлекіна штовхали, били його ногами й палицею, оглушили і ввели в стан сну, і все це на очах респектабельних мешканців Путні, котрі вам аплодували. О, ви ніколи не придумаєте нічого кращого. А тепер, до речі, можете мені повернути ці діяманти.