Гилберт Честертон - Хрест із сапфірами

— Наразі я залишу їх у себе, дорогенька, — сказав Фішер, кладучи коробку в кишеню. — Мені довелося бути дуже обережним, коли я їхав сюди. Це три великі африканські діяманти, їх називають «літаючими зірками», тому що їх часто викрадали. Всі великі злочинці полюють за ними, та й звичайні люди на вулиці або в готелі теж хотіли би їх здобути. Я міг утратити їх, коли їхав сюди. Це було цілком можливо.

— Я би сказав, доволі природно, — пробурмотів молодик у червоній краватці. — І я нікого б не звинувачував, якби хтось їх украв. Коли люди просять хліба, а ви не даєте їм навіть каменя, то, думаю, вони самі можуть узяти цей камінь.

— Я не хочу, щоб ви говорили щось подібне, — вигукнула дівчина з дивним запалом. — Ви так говорите з тих пір, коли стали цим жахливим, як вас там… Ви розумієте, що я маю на увазі? Як називають людину, котра ладна обійматися із сажотрусом?

— Святим, — сказав отець Бравн.

— Думаю, — сказав сер Леопольд з гордовитою посмішкою, — що Рубі має на увазі соціялістів.

— Радикал — це не той, хто вириває редиску, — трохи роздратовано завважив Крук, — а консерватор зовсім не консервує джеми. Також, смію вас запевнити, що соціяліст зовсім не прагне обніматися із сажотрусами. Соціяліст — це людина, котра хоче, щоб усі димарі були вичищені та щоби всім сажотрусам платили за роботу.

— І котра вирішує, — тихо додав священик, — що ваша сажа вам не належить.

Крук глянув на нього із зацікавленням і навіть повагою.

— Навіщо вам ваша сажа? — запитав він.

— Може, комусь і потрібна, — ніби роздумуючи, відповів отець Бравн. — Я чув, що її використовують садівники. А я якось на Різдво, коли не прийшов фокусник, подарував немало радости шістьом дітям виключно з допомогою сажі, котру використав у своїх трюках.

— Ой, як чудово, — вигукнула Рубі. — А може, ви повторили б це для нашої компанії?

Емоційний канадієць, містер Блавнт, котрий почав говорити ще голосніше, оплесками підтримав пропозицію Рубі, а здивований фінансист намагався висловити рішуче несхвалення, коли у вхідні двері хтось постукав. Священик відчинив, і присутні знову потрапили в сад із вічнозеленими деревами й аравкарією, що виглядали доволі похмуро на фоні прекрасного фіолетового заходу сонця. Ця сцена, ніби вставлена в рамку дверей, була настільки кольорова й дивовижна, що видавалася театральною декорацією, і всі на якусь мить забули про невисокого чоловіка, котрий стояв на порозі. Це, очевидно, був посильний, запорошений і в обтріпаному одязі.

— Джентльмени, хто з вас — містер Блавнт? — запитав він, простягаючи листа.

Містер Блавнт стримав свій радісний вигук. Він розірвав конверт і з видимим здивуванням почав читати лист. Його обличчя спочатку трохи спохмурніло, потім прояснилося, і він повернувся до свого шваґра й господаря.

— Мені неприємно створювати вам якісь труднощі, — сказав він із бадьорістю колоністів, — та чи я не зловживатиму вашою гостинністю, якщо сьогодні увечері один мій знайомий зайде сюди в справах? Йдеться про Флоріяна, відомого французького акробата й коміка. Я познайомився з ним багато років тому на Заході (у нього французько-канадійське походження), і тепер він має якусь справу до мене, хоча я й не знаю, яку саме.

— Звичайно, звичайно, — безтурботно відповів полковник. — Мій хлопче, ви можете запрошувати кого завгодно. Безсумнівно, він буде тут якраз доречним гостем.

— Він замастить сажею своє обличчя, якщо вам про це йдеться, — і, не сумніваюся, наставить усім синців під очима. Я не проти, я не надто вишуканий. І мені подобаються старі веселі пантоміми, де чоловік сідає на свій циліндр.

— Будь ласка, тільки не на мій, — з гідністю сказав сер Леопольд Фішер.

— Гаразд, гаразд, — з легкістю завважив Крук, — давайте не будемо сваритися. Це аматор-жартівник, якщо він сидить на своєму циліндрі.

Неприязнь до молодого чоловіка в червоній краватці, котра зародилася через його гострі думки й очевидне упадання за гарненькою похресницею, спонукала Фішера саркастично і владно сказати:

— Я не сумніваюся, що ви знаєте й більш аматорські жарти, ніж людина на циліндрі. Можна попросити бодай про один?

— Дозволити циліндрові сидіти на вашій голові, — відповів соціяліст.

— Годі, годі, годі, — вигукнув канадійський фермер з доброзичливістю варвара. — Не треба псувати святковий вечір. Ось що я скажу: давайте сьогодні зробимо щось для компанії. Не будемо замащувати обличчя сажею чи сидіти на капелюхах, якщо вам це не подобається, а придумаємо щось у тому ж дусі. Чому би нам не зіграти стару англійську пантоміму — з клоуном, колумбіною й іншими? Я бачив щось подібне, коли мені було дванадцять років і я покинув Англію. З тих пір у мене залишилися яскраві спогади, котрі можна порівняти хіба що з багаттям. Тепер не грають нічого, окрім плаксивих казок. Я б хотів побачити гарячу кочергу й поліцейського, з котрого роблять сосиски, а інші приносять мені принцес, котрі моралізують при місячному сяйві, синіх птахів і таке інше. Синя Борода — це мені більше пасує, та навіть він мені подобається, коли переодягнений у панталони.