Кульмінаційною точкою цієї вистави, як і всього іншого, був момент, коли відчинилися двері на задньому плані сцени й присутні побачили сад, заповнений місячним сяйвом, а також відомого гостя-професіонала — великого Флоріяна, перевдягненого в поліцейського. Клоун зіграв на фортепіяно хор поліцейських з «Піратів з Пензасу», та звуки музики загубилися в оглушливих аплодисментах, тому що великий комік чудово відтворював поставу та манери поліцейських. Арлекін підскочив до нього і вдарив по голові (піяніст тим часом заграв «Де ти взяв цей капелюх?»), а поліцейський лише озирався довкола, чудово вдаючи здивування. Арлекін знову підстрибнув до нього і вдарив (піяніст швиденько заграв кілька тактів з пісеньки «Потім ми це зробимо ще раз»).
Потім Арлекін кинувся просто в обійми поліцеського й перекинув його на підлогу, викликаючи бурю аплодисментів. Ось тоді дивний актор вдало зімітував мертвого чоловіка, саме цей номер зробив його популярним в околицях Путні. Він був настільки безвольний, що неможливо було повірити в те, що це жива людина.
Спортивний Арлекін погойдував ним, ніби мішком, або крутив чи кидав його, ніби індіянську палицю; й увесь цей час звучали божевільні чудернацькі звуки фортепіяно. Коли Арлекінові ледве вдалося підняти поліцейського з землі, клоун заграв «Я пробудився від мрій про тебе». Коли він перекинув поліцейського через спину, почулося «З вузлом на плечі», і коли Арлекін врешті кинув поліцейського з дуже переконливим відголосом, божевільний за фортепіяно почав відстукувати мотив на такі слова (принаймні так всі переконані до сьогодні): «Я вислав лист до моєї коханої і дорогою кинув».
Коли анархія на сцені досягла останньої межі, отець Бравн перестав що-небудь бачити, тому що магнат з Сіті став перед ним у повен ріст, встромляючи руки у всі можливі кишені свого одягу. Потім він нервово сів, усе ще нишпорячи по кишенях, і знову підвівся. Він наполегливо хотів перестрибнути через рампу, та лише кинув спопеляючий погляд на клоуна, котрий грав на фортепіяно, і мовчки кулею вилетів з кімнати.
Упродовж кількох наступних хвилин священик міг спостерігати за безглуздим танцем, котрий все ж мав ознаки деякої витончености, аматора-Арлекіна над прекрасно-нерухомим тілом ворога. Зі справжнім, хоча й грубуватим умінням Арлекін повільно танцював, прямуючи до дверей, котрі були відчинені, і поволі віддалявся в сад, наповнений місячним сяйвом і тишею. Його картатий одяг, склеєний зі сріблястого паперу, яскраво сяяв у світлі рампи й видавався все магічнішим, в міру того, як він, танцюючи, віддалявся в місячному сяйві. Глядачі схопилися з місць, почувся водоспад оплесків. У цей час отець Бравн відчув, як хтось раптом доторкнувся до його руки й пошепки попросив пройти до кабінету полковника.
Священик попрямував за викликом із тривожними думками, які зовсім не розсіялися, коли, увійшовши до кабінету, він побачив урочисто-комічну сцену. Полковник Адамс, усе ще одягнений в костюм Панталоне, сидів і похитував китовим вусом над своєю бровою, та в його згаслих очах був смуток, котрий зміг би протверезити навіть вакханалію. Сер Леопольд Фішер, важко дихаючи, сперся на камін і виглядав доволі стривожено.
— Це дуже неприємна справа, отче Бравн, — сказав Адамс. Правда така, що ті діяманти, котрі ми всі сьогодні бачили, зникли із задньої кишені мого друга. А оскільки ви.
— Оскільки я, — продовжив отець Бравн, посміхаючись, — сидів позаду нього.
— Нічого подібного, на що ви натякаєте, — сказав полковник Адамс, уважно глянувши на Фішера, і це наводило на думку, що щось подібне тут уже прозвучало раніше. — Я лише просив би вас як джентльмена надати нам деяку допомогу.
— І вивернути мої кишені, — сказав отець Бравн і зробив це, вийнявши сім шилінгів і шість пенсів, зворотний квиток, мале срібне розп’яття, малий молитовник і плитку шоколаду.
Якийсь час полковник дивився на нього і врешті відізвався:
— Знаєте, я більше би хотів побачити вміст вашої голови, аніж уміст ваших кишень. Моя донька належить до вашої громади, і останнім часом вона. — і він замовк.
— Останнім часом вона, — закричав старий Фішер, — відчинила батьківський дім для горлоріза-соціяліста, котрий стверджує, що завжди готовий щось украсти в багатої людини. І ось вам результат. Тут є багатий чоловік, проте вже не багатий.
— Якщо ви хочете знати про вміст моєї голови, то можу вам допомогти, — втомлено сказав отець Бравн. — А чи має це якусь цінність, вирішите самі. Ось що насамперед я знаходжу в цій невживаній кишені: люди, які маютть намір украсти діяманти, не проповідують соціалізм. Вони радше, — додав він скромно, — засуджують його.
Читать дальше