Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Ланс узяв листа, подивився на нього й повернув.

– Так, – сказав він. – Я написав його, після того як повернувся до Кенії минулого літа. Батько його зберіг? Де він його тримав – тут, в офісі?

– Ні, містере Фортеск’ю, він лежав серед паперів вашого батька в «Тисовій хатині».

Інспектор ще раз перечитав листа, який лежав перед ним на письмовому столі. Він не був довгим.

«Дорогий батьку,

я обговорив твою пропозицію з Пет і готовий її прийняти. Мені потрібно трохи часу, щоб навести лад у своїх справах тут, скажімо, до кінця жовтня або початку листопада. Точну дату свого приїзду я повідомлю пізніше. Сподіваюся, ми спрацюємося краще, ніж дотепер. Принаймні, я докладу для цього всіх зусиль. Більше мені нема про що писати. Бережи себе.

Твій Ланс».

– Куди ви адресували цього листа, містере Фортеск’ю? У контору чи в «Тисову хатину»?

Ланс насупив брови, намагаючись пригадати.

– Не знаю. Не можу пригадати. Розумієте, я написав його майже три місяці тому. Думаю, надіслав його до контори. Так, я майже переконаний, що сюди, до контори.

Він помовчав хвилину, перш ніж запитав з відвертою цікавістю:

– А яка різниця?

– Мене це трохи збило з пантелику, – сказав інспектор Ніл. – Ваш батько не залишив вашого листа тут, серед своїх персональних паперів, а забрав його із собою до «Тисової хатини», і я знайшов цього листа там, у його письмовому столі. Я ніяк не міг зрозуміти, навіщо він його туди забрав.

Ланс засміявся.

– Щоб він не потрапив на очі Персі, я думаю.

– Так, – погодився інспектор Ніл. – Схоже, ви маєте рацію. То, виходить, ваш брат мав доступ до приватних паперів батька тут?

– Як би вам сказати, – Ланс завагався і спохмурнів. – Не зовсім. Я думаю, він міг заглянути в них у будь-який час, коли в нього виникало таке бажання, але загалом…

Інспектор Ніл закінчив його речення за нього:

– …він не повинен був це робити.

Ланс широко всміхнувся.

– Цілком правильно. Відверто кажучи, це означало пхати носа туди, куди його не слід було пхати.

Інспектор Ніл кивнув головою. Він також вважав можливим, що Персівал Фортеск’ю пхав носа повсюди, куди не мав би його пхати. Така поведінка цілком узгоджувалася з тим уявленням, яке він уже склав про його характер.

– Варто лише згадати чорта, а чорт уже тут, – промурмотів Ланс, бо саме в цю мить двері відчинилися, і Персівал Фортеск’ю увійшов до кабінету.

Він уже розтулив рота, щоб заговорити до інспектора, але замовк і спохмурнів, коли побачив Ланса.

– Привіт, – сказав він. – То ти тут? Ти мене не повідомив, що сьогодні прийдеш сюди.

– У мене раптом виникло невтримне бажання працювати, – сказав Ланс, – тож я тут і готовий бути корисним. Що ти накажеш мені робити?

Персі відповів із роздратуванням у голосі:

– Поки що нічого. Анічогісінько. Ми повинні дійти певної домовленості щодо тієї сфери бізнесу, у якій ти захочеш працювати. Виділити для тебе кабінет.

Ланс, усміхаючись, запитав:

– До речі, навіщо ти звільнив розкішну Ґросвінор і поміняв її на цю красуню з конячою мордою?

– Знаєш, Лансе, ти вже перейшов межу, – гостро відповів йому Персівал.

– А це таки, безперечно, зміна на гірше, – ніяк не хотів заспокоїтися Ланс. – Ти знаєш, як я мріяв побачити розкішну Ґросвінор? Навіщо ти її позбувся? Боїшся, вона надто багато знає?

– Звісно, ні. Не верзи дурниць! – Персі говорив розгніваним голосом, його бліде обличчя почервоніло. Він обернувся до інспектора. – Не звертайте уваги на мого брата, – холодно промовив він. – Він має досить своєрідне почуття гумору. Я ніколи не був надто високої думки про розумові здібності міс Ґросвінор. Місіс Гардкасл має чудові рекомендації й працює відмінно, водночас будучи дуже скромною у своїх вимогах.

– Дуже скромною у своїх вимогах, – промурмотів Ланс, утупивши погляд у стелю. – Ти знаєш, Персі, я не схвалюю твого прагнення знизити платню службовцям контори. До речі, взявши до уваги, яку відданість фірмі виявили вони протягом цих трагічних тижнів, можливо, нам слід би підвищити платню всім нашим працівникам без винятку?

– Звичайно ж, ні! – сердито відповів Персівал Фортеск’ю. – У цьому немає ніякої необхідності.

Інспектор Ніл помітив диявольський вогник, який зблиснув в очах Ланса. Проте Персівал був надто роздратований, щоб звернути на нього увагу.

– У тебе завжди виникають якісь екстравагантні, фантастичні ідеї, – промовив він, заникуючись. – Батько залишив фірму в такому стані, що економія – наша єдина надія.