Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Інспектор Ніл вибачливо кахикнув.

– Це одна з речей, про які я хотів би поговорити з вами, містере Фортеск’ю, – сказав він, звертаючись до Персівала.

– Я слухаю вас, інспекторе, – озвався Персівал, переключивши свою увагу на Ніла.

– Я хотів би поставити вам кілька запитань, містере Фортеск’ю. Я розумію, що протягом останніх півроку, а може, навіть довше, понад рік, діяльність вашого батька і його загальна поведінка були джерелом безперервної тривоги для вас.

– Він захворів, – категорично заявив Персівал. – Немає сумніву, що він захворів.

– Ви намагалися умовити його зустрітися з лікарем, але зазнали невдачі. Він рішуче відмовився?

– Так, відмовився.

– Дозвольте мені запитати, чи ви підозрювали, що ваш батько захворів на хворобу, яку зазвичай називають загальним паралічем психічно хворого з ознаками манії величі та схильності до роздратування, які раніше або пізніше призводять до безнадійного божевілля?

Персівал здавався здивованим.

– Ви виявили надзвичайну проникливість, інспекторе. Це саме те, чого я боявся. Саме тому я так тривожився за стан свого батька й наполягав, щоб він почав лікуватися.

Ніл провадив:

– А тим часом, поки вам ніяк не вдавалося умовити батька звернутися до лікаря, він був спроможний завдати великої шкоди вашому бізнесу?

– Звичайно, міг, – погодився Персівал.

– Отже, ви опинилися в надзвичайно скрутному становищі? – припустив інспектор.

– У жахливому становищі, можна сказати. Ніхто не знає, що мені довелося тоді пережити.

Ніл сказав лагідним голосом:

– З бізнесового погляду смерть вашого батька була надзвичайно щасливою обставиною.

Персівал гостро відповів:

– Сподіваюся, ви не думаєте, що я розглядаю смерть свого батька саме в такому світлі?

– Питання не в тому, як ви її розглядаєте, містере Фортеск’ю. Я говорю лише про голий факт. Якби ваш батько не помер, вашу фірму спіткав би неминучий фінансовий крах.

Персівал сказав із нетерпінням у голосі:

– Так, так. Якщо розглядати лише фактичну сторону справи, то ви маєте цілковиту слушність.

– Смерть вашого батька була щасливою подією для всієї родини, бо вона залежить від цього бізнесу.

– Так. Але даруйте мені, інспекторе, я не зовсім розумію, куди ви хилите… – Персівал замовк.

– Зрозумійте, я нікуди не хилю, містере Персівал, – сказав Ніл, – я лише хочу, щоб усі факти були викладені точно. А тепер я хотів би з’ясувати ще одну річ. Якщо я не помиляюся, то ви стверджуєте, ніби зовсім не спілкувалися з вашим братом після того, як він покинув Англію багато років тому?

– Так воно і є, – підтвердив Персівал.

– Я хотів би вам повірити, але ж це неправда, містере Фортеск’ю. Адже минулої весни, коли ви були особливо стурбовані здоров’ям вашого батька, ви надіслали листа вашому братові в Африку, розповіли йому про тривогу, яку вселяла вам поведінка батька. Ви хотіли, я думаю, щоб ваш брат приєднався до вас у ваших зусиллях умовити його показатися лікарю, щоб він відбув медичне обстеження, і навіть обмежити сферу його діяльності, якщо буде потреба.

– Я… Я… Не розумію, про що ви… – пробелькотів Персівал. Він був неабияк розгублений і спантеличений.

– Ви надсилали братові такого листа чи не надсилали, містере Фортеск’ю?

– Я справді подумав, що так буде краще. Адже Ланселот був молодшим партнером.

Інспектор Ніл перевів погляд на Ланса. Ланс єхидно посміхався.

– Ви одержали того листа? – запитав інспектор Ніл.

Ланс Фортеск’ю кивнув головою.

– І що ви на нього відповіли?

Посмішка Ланса стала ширшою.

– Я відповів йому, щоб він не клопотав собі голову й не чіплявся до старого. Старий, либонь, чудово знає, що він робить, – так я йому написав.

Погляд інспектора Ніла знову ковзнув назад, до Персівала.

– Саме такою була відповідь вашого брата?

– Я… Я… У загальному розумінні приблизно такою. Але слова були набагато образливішими.

– Я подумав, що інспектора цілком задовольнить і скорочена та причесана версія, – сказав Ланс. Він провадив: – Відверто кажучи, інспекторе Ніл, то була одна з причин, чому, коли я одержав листа від батька, я вирішив приїхати додому й подивитися, як тут стоять справи. Під час короткої розмови, яку я мав із батьком, я, чесно кажучи, не помітив, щоб із ним було щось негаразд. Він був трохи збуджений, ото й усе. Мені здалося, він був цілком спроможний керувати своїми справами. Тож коли я повернувся до Африки й обговорив цю проблему з Пет, я вирішив повернутися додому і – як би це мені висловити – простежити за тим, щоб гра відбувалася по-чесному.