Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Уперше, але не востаннє, – з усмішкою відповів Ланс.

Він перетнув кімнату й відчинив двері до приміщення, яке було приватним кабінетом його батька. На його подив, за столом у кабінеті сидів не Персівал, а інспектор Ніл. Інспектор підняв голову від грубої паки паперів, які переглядав, і кивнув головою.

– Доброго ранку, містере Фортеск’ю. Думаю, ви прийшли, щоб розпочати виконання своїх обов’язків?

– То ви чули, що я вирішив повернутися у фірму?

– Ваш брат мені це сказав.

– Справді сказав? З ентузіазмом?

Інспектор Ніл спробував приховати усмішку.

– Ентузіазму я не помітив, – сказав він серйозним голосом.

– Бідолашний Персі, – зауважив Ланс.

Інспектор Ніл подивився на нього з цікавістю.

– Ви справді хочете стати жителем Сіті?

– А ви не вірите в те, що я можу ним стати, інспекторе Ніл?

– Це не відповідає вашому характеру, містере Фортеск’ю.

– Чом би й ні? Я син свого батька.

– І вашої матері?

Ланс похитав головою.

– Тут ви не знайшли б ніякої схожості, інспекторе. Моя мати була вікторіанським романтиком. Її улюбленим чтивом були «Королівські ідилії» Теннісона, як відразу можна зрозуміти з наших дивних імен. Вона була інвалідом і ніколи, як я розумію, не перебувала в контакті з реальністю. Тож я анітрохи на неї не схожий. Я зовсім не сентиментальний, дуже мало схильний до романтизму, і я реаліст насамперед і наостанок.

– Люди не завжди бувають такими, якими вони себе вважають, – зазначив інспектор Ніл.

– Можливо, ви й маєте рацію, – сказав Ланс.

Він сів на стілець і простяг свої довгі ноги в притаманній для себе манері. Він усміхався сам до себе. Потім несподівано сказав:

– А ви проникливіший за мого брата, інспекторе.

– У якому розумінні, містере Фортеск’ю?

– Я добре постарався, щоб напустити туману на Персі. Він повірив у те, що я хочу стати бізнесменом. Він думає, я хочу встромити свої пальці в його пиріг. Він думає, я почну марнотратити гроші фірми, підбивати його на всякі ризиковані оборудки. Певно, варто було б зробити так лише для того, щоб подивитися, як він страждатиме. Певно, варто було б, але все ж таки ні. Я не зміг би витримати конторського життя, інспекторе. Я люблю відкрите повітря й бодай якусь можливість авантюрної пригоди. Я б задихнувся в такому місці, як це. – Він швидко додав: – Це не для протоколу, пам’ятайте. Не виказуйте мене Персі, гаразд?

– Я не думаю, що ця тема постане перед нами, містере Фортеск’ю.

– Я повинен трохи познущатися з Персі, – сказав Ланс. – Нехай із нього виллється трохи поту. Треба ж мені якось поквитатися з ним.

– Ви мене здивували, містере Фортеск’ю, – сказав інспектор Ніл. – За що поквитатися?

Ланс стенув плечима.

– О, тепер це вже давня історія. Не варто повертатися до неї.

– У минулому, як я розумію, вас було звинувачено в тому, що ви підробили чек. Ви згадали саме про це?

– Як багато вам відомо, інспекторе?

– Вас не притягували до суду, я так розумію, – сказав Ніл. – Ваш батько не став би цього робити.

– Ні. Він просто попросив мене забратися геть, ото й усе.

Інспектор Ніл подивився на нього уважним поглядом, але він думав не про Ланса Фортеск’ю, він думав про Персівала. Про чесного, працьовитого, ощадного Персівала. Йому здавалося, що всюди, куди приводила його ця справа, він завжди натрапляв на загадку Персівала Фортеск’ю – чоловіка, чиї зовнішні властивості відомі всім, але чию внутрішню особистість набагато важче збагнути. Сторонній спостерігач сказав би, що це характер безбарвний і незначущий, чоловік, який перебуває під черевиком свого батька. Манірний Персі, як сказав одного разу помічник комісара. Тепер Ніл намагався за допомогою Ланса глибше зрозуміти особистість Персівала. І невпевненим голосом промурмотів, намагаючись намацати твердіший ґрунт під ногами:

– Ваш брат, схоже, – як би мені це висловити – постійно перебував під нігтем у свого батька?

– Це, знаєте, не так очевидно. – Ланс на мить замислився, ніби шукав відповіді на запитання інспектора. – Не так очевидно. Він умів створити враження, ніби й справді перебуває в нього під нігтем. Тому мені дивно бачити, коли я озираюся назад крізь життя, що Персі завжди домагався свого, хоч нібито нічого для цього й не робив, якщо ви розумієте мою думку.

«Атож, – подумав інспектор Ніл, – тут і справді є чому дивуватися». Він понишпорив у паперах, які лежали перед ним, знайшов листа й посунув його через стіл до Ланса.

– Цього листа ви написали в минулому серпні, чи не так, містере Фортеск’ю?