Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

«Вона, звичайно, добровільний пацієнт, – сказав доктор Кросбі. – Ми не вважаємо її психічно хворою».

«То вона не небезпечна?»

«О, ні. Протягом більшості часу з нею можна говорити так само, як із вами або зі мною. Зараз у неї один із її найкращих періодів, тож ви можете поговорити з нею цілком нормально».

Пам’ятаючи про це, інспектор Ніл зробив свою першу спробу почати розмову.

– Дуже вам дякую, що ви погодилися зустрітися зі мною, мем, – сказав він. – Моє прізвище – Ніл. Я прийшов поговорити з вами про містера Фортеск’ю, який нещодавно помер. Про містера Рекса Фортеск’ю. Сподіваюся, ви знаєте це прізвище.

Очі місіс Маккензі не відривалися від її книжки. Вона сказала:

– Я не знаю, про що ви говорите.

– Про містера Фортеск’ю, мем. Про Рекса Фортеск’ю.

– Ні, – сказала місіс Маккензі. – Ні. Безперечно, ні.

Інспектор Ніл злегка розгубився. Він подумав, а чи справді це той самий стан, який доктор Кросбі називає абсолютно нормальним.

– Наскільки мені відомо, місіс Маккензі, ви знали цього чоловіка багато років тому.

– Не багато років тому, – не погодилася з ним місіс Маккензі. – Це було вчора.

– Зрозуміло, – сказав інспектор Ніл, досить невпевнено звертаючись до свого улюбленого слова. – Якщо я не помиляюся, – провадив він, – то ви зробили йому візит багато років тому в його оселю, що називається «Тисова хатина».

– Вельми показний будинок, – сказала місіс Маккензі.

– Так. Так, ви можете назвати його показним. Містер Фортеск’ю, якщо я не помиляюся, спільно з вашим чоловіком володів однією шахтою в Африці. Здається, її називали «Дрозди».

– Я повинна прочитати свою книгу, – сказала місіс Маккензі. – У мене залишилося не так багато часу, а свою книгу я повинна прочитати.

– Так, мем. Так, я вас цілком розумію. – Запала пауза, потім інспектор Ніл провадив: – Містер Маккензі й містер Фортеск’ю поїхали разом до Африки, щоб обстежити шахту.

– То була шахта мого чоловіка, – сказала місіс Маккензі. – Він її знайшов і зробив на неї заявку. Йому потрібні були гроші, щоб задіяти її. Він звернувся до Рекса Фортеск’ю. Якби я була розумнішою, якби знала більше, то не дозволила б йому звертатися до того чоловіка.

– Не треба було дозволяти, я вас розумію. Але він до нього звернувся, і вони поїхали до Африки, і там ваш чоловік помер від пропасниці.

– Я повинна прочитати свою книгу, – сказала місіс Маккензі.

– Ви думаєте, містер Фортеск’ю обшахрував вашого чоловіка з шахтою «Дрозди», місіс Маккензі?

Не відриваючи очей від книги, місіс Маккензі сказала:

– Який ви дурний.

– Так, так, ви маєте слушність… Але ви розумієте, це сталося багато років тому, а розслідувати події, які сталися багато років тому, досить важко.

– Хто сказав, що все закінчилося?

– Розумію. Ви гадаєте, це не закінчилося?

– «Питання вважається розв’язаним, якщо воно розв’язане правильно». Так сказав Кіплінґ. Ніхто не читає сьогодні Кіплінґа, а то був великий чоловік.

– Ви вважаєте, що питання буде правильно розв’язане в один із цих днів?

– Рекс Фортеск’ю мертвий, хіба ні? Ви ж мені це сказали?

– Його отруїли, – сказав інспектор Ніл.

Досить несподівано місіс Маккензі засміялася.

– Яка нісенітниця, – сказала вона. – Він помер від пропасниці.

– Я говорю про містера Рекса Фортеск’ю.

– І я так само. – Несподівано вона підвела голову, і її блакитні очі втупилися в його очі. – Даруйте, – сказала вона, – він помер у своєму ліжку, чи не так? Він помер у своєму ліжку?

– Він помер у шпиталі Святого Юди, – сказав інспектор Ніл.

– Ніхто не знає, де помер мій чоловік, – сказала місіс Маккензі. – Ніхто не знає, як він помер і де його поховали… Усі знають тільки те, що сказав Рекс Фортеск’ю. А Рекс Фортеск’ю був брехун!

– Ви гадаєте, він його обмахлював?

– Обмахлював, обмахлював! Усі знають, що кури, а не корови яйця несуть.

– Ви гадаєте, Рекс Фортеск’ю відповідальний за смерть вашого чоловіка?

– Я з’їла яйце на сніданок сьогодні вранці, – сказала місіс Маккензі. – Воно було, до речі, свіжісіньке. Дивовижно, правда, якщо подумаєш, що це було тридцять років тому?

Ніл набрав повні груди повітря. Здавалося неймовірним, що в такому темпі він кудись добудеться, але він не збирався здаватися.

– Хтось поклав мертвих дроздів на письмовий стіл містера Фортеск’ю за місяць або два до того, як він помер.

– Цікаво. Це дуже й дуже цікаво.

– Ви маєте бодай якесь уявлення, мем, хто б міг утнути такий жарт?