Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Ти хочеш сказати, що забереш усі свої гроші з бізнесу? Знаєш, Ілейн, я не думаю, що це буде розумно.

– Буде значно розумніше забрати їх, аніж залишити там, де вони є, – сказала Ілейн. – Бізнеси повсюди тріщать. Ти сам сказав, Вале, перед тим як батько помер, що наша фірма перебуває у вкрай поганому стані.

– Либонь, я мав підстави так сказати, – туманно висловився Персівал, – але я мушу також застерегти тебе, Ілейн, що забрати з фірми весь свій капітал, тобто витратити його на купівлю обладнання та діяльність школи – це божевілля. Якщо ви не досягнете успіху, то що станеться? Ти залишишся без жодного пенні.

– Ми досягнемо успіху, – вперто сказала Ілейн.

– Я підтримую тебе, – підбадьорливо сказав Ланс, майже лежачи на стільці. – Спробуй, Ілейн. Як на мене, то це буде досить безглузда школа, але ти хочеш її відкрити, ви обоє хочете її відкрити – ти і Джералд. Хай навіть ви втратите свої гроші, але обоє матимете втіху, що зробили те, до чого прагнули.

– Від тебе я чогось іншого й не сподівався почути, – сказав Персівал кислим тоном.

– Я знаю, знаю, – сказав Ланс. – Я блудний син і марнотрат. Але я все ж таки думаю, що здобув більше втіхи від життя, аніж ти, друже Персі.

– Усе залежить від того, що ми вважаємо втіхою, – холодно відказав Персі. – До речі, час поговорити і про твої плани, Лансе. Я сподіваюся, ти знову вирушиш у Кенію чи в Канаду, чи підіймешся на гору Еверест, чи вчвориш щось іще фантастичніше.

– Чому ти так вважаєш? – запитав Ланс.

– Бо життя в добрій старій Англії тебе ніколи не тішило, чи не так?

– Людина змінюється, коли стає старшою, – сказав Ланс. – Вона починає жити осілим життям. Ти знаєш, Персі, мій любий хлопче, я сповнений рішучості перетворитися на тверезого бізнесмена.

– Ти хочеш сказати…

– Я хочу сказати, що вирішив попрацювати у фірмі з тобою, друже. – Ланс усміхнувся. – Ти, звичайно, будеш старшим партнером. Адже в тебе левова частка акцій і ти матимеш левову частку прибутку. Я всього лише молодший партнер. Але я маю трохи акцій, а тому маю також право увійти в бізнес, чи не так?

– Справді маєш… Якщо, звісно, захочеш. Але я тебе запевняю, хлопче, що ти дуже швидко знудишся.

– Тепер ні. Не думаю, що мені стане нудно.

Персівал спохмурнів.

– Ти ж не думаєш серйозно, Лансе, що тобі справді захочеться зайнятися бізнесом нашої фірми?

– Засунути пальця в пиріг? Так, я справді цього хочу.

Персівал похитав головою.

– Справи в нас дійсно в дуже поганому стані, щоб ти знав. Ти відразу це зрозумієш. Ми ледве зможемо нашкрябати грошей, щоб виплатити Ілейн її частку, якщо вона наполягатиме.

– Он воно як, Ілейн, – сказав Ланс. – Ти тепер бачиш, наскільки розумно вирішила вчинити, забравши свої гроші, поки вони ще є.

– Знаєш, Лансе, – сердито кинув Персівал, – твої жарти погано пахнуть.

– Я теж думаю, Лансе, ти міг би пильніше стежити за своїми словами, – сказала Дженніфер.

Сидячи трохи осторонь, біля вікна, Пет роздивлялася їх одного за одним. Якщо Ланс хотів досягти саме цього, притискаючи Персівалу хвоста, то вона бачила, що своєї мети він досяг. Спокійна стриманість Персівала куди й поділася. Він знову сердито запитав:

– То ти серйозно, Лансе?

– Смертельно серйозно.

– Ти недовго працюватимеш, ти знаєш. Тобі незабаром усе остогидне.

– Тільки не мені. Подумай, якою цікавою переміною це стане для мене. Міський офіс, друкарки ходять туди-сюди. Я заведу собі біляву секретарку, схожу на міс Ґросвінор – адже її звуть Ґросвінор, чи не так? Мабуть, ти захопив її для себе. Але я знайду собі точно таку, як вона. «Так, містере Ланселот; ні, містере Ланселот. Ваш чай, містере Ланселот».

– О, не виставляй себе блазнем, – сердито кинув Персівал.

– Чому ти такий розгніваний, брате? Невже тобі не хочеться, щоб я розділив твої міські турботи?

– Ти не маєш найменшого уявлення про той безлад, у якому все перебуває.

– Ні, тобі доведеться ввести мене в курс справи.

– Спочатку ти повинен зрозуміти, що протягом останніх півроку – ні, більш як протягом року – батько перестав бути собою. Він удавався до неймовірно дурних витівок у фінансовому плані. Продавав добрі акції, купував украй ненадійні. Іноді він просто смітив грішми. Не маючи жодної іншої причини, як утішатися тим, що він їх розкидає.

– Отже, родині неабияк пощастило, що він випив не такий чай.

– Так, думати про це не дуже приємно, але, по суті, ти маєш рацію. Мабуть, лише його смерть дає нам шанс урятуватися від банкрутства. Але нам доведеться бути надзвичайно консервативними й обережними протягом якогось часу.