Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Ну й що ти там довідався?

– Вони були в пирозі, сер. Холодний пиріг залишили для недільної вечері. Хтось добувся до того пирога, який зберігався в буфеті чи десь-інде. Зняли з нього скоринку й витягли телятину та шинку, які були всередині, і що, ви думаєте, поклали туди натомість? Кілька протухлих дроздів, які знайшли в сараї садівника. Бридка витівка, правда ж, бридка?

– «Й хочу таку страву дати королю», – сказав інспектор Ніл.

Сержант Гей подивився йому навздогін ошелешеним поглядом.

– Зачекайте хвилину, – сказала міс Ремсботтом. – Схоже, цей пасьянс у мене вийде.

Вона перенесла короля з його почтом на порожнє місце, поклала червону сімку на чорну вісімку, скинула четвірку, п’ятірку та винову шістку, зробила ще кілька швидких переміщень карт, а тоді відхилилася назад із задоволеним виглядом.

– Це Подвійний Блазень, – сказала вона. – Таке не часто мені вдається.

Вона підвела очі й подивилася на дівчину, яка стояла біля каміна.

– То ви дружина Ланса, – сказала вона.

Пет, якій рекомендували піднятися нагору й познайомитися з міс Ремсботтом, кивнула головою.

– Так, – сказала вона.

– Ви дівчина висока, – сказала міс Ремсботтом, – і вигляд у вас квітучий.

– У мене чудове здоров’я.

Міс Ремсботтом задоволено кивнула головою.

– Дружина Персівала наче зліплена з тіста, – сказала вона. – Їсть надто багато солодкого, спортом не займається. Сідай, дитино моя, сідай. Де ти познайомилася з моїм небожем?

– Ми з ним познайомилися в Кенії, коли я перебувала там із кількома друзями.

– Ти була одружена раніше, наскільки мені відомо.

– Так. Двічі.

Міс Ремсботтом звучно пирхнула.

– Отже, розлучилася.

– Ні, – сказала Пет. Її голос злегка затремтів. – Обидва померли. Мій перший чоловік був пілотом винищувача. Він загинув на війні.

– А твій другий чоловік? Дай-но, Боже, пам’яті – хтось мені казав. Він пустив собі кулю в лоба, чи не так?

Пет кивнула головою.

– Через тебе?

– Ні, – сказала Пет. – Моєї вини в його смерті не було.

– Він захоплювався кінськими перегонами?

– Так.

– Я не була на перегонах жодного разу в житті, – сказала міс Ремсботтом. – Гра на тоталізаторі й карти – це підступи диявола.

Пет не відповіла.

– Я також ніколи не була ані в театрі, ані в кіно, – сказала міс Ремсботтом. – Що там казати – світ сьогодні поринув у гріхи. Гріх панував і в цьому домі, проте Господь покарав грішників.

Пет знову не знайшлася, що відповісти. Вона трохи засумнівалася, а чи в тітки Ланса все гаразд із головою. Була, проте, трохи вибита з рівноваги під пильним поглядом старої леді.

– Чи багато, – запитала тітка Ефі, – ти знаєш про ту родину, куди ввійшла по своєму одруженні?

– Думаю, рівно стільки, скільки кожна жінка знає про родину чоловіка, з яким одружується.

– Атож, трохи про одне, трохи про інше. Гаразд, я тобі розповім дещо. Моя сестра була дурепою, мій зять – пройдисвітом, Персівал – негідник, а твій Ланс завжди був поганим хлопцем родини.

– Я думаю, усе це нісенітниця, – твердо заявила Пет.

– Можливо, ти й маєш слушність, – несподівано погодилася з нею міс Ремсботтом. – Не можна просто чіпляти на людей етикетки. Але не варт недооцінювати Персівала. Існує тенденція вірити, що ті, хто носить етикетку людини доброї, також не наділені розумом. Персівала ж ніяк не можна вважати дурнем. Він розумний тим розумом, що притаманний лицемірам. Я ніколи його не любила. Зверни увагу на те, що я не довіряю Лансові і не схвалюю його поведінку, проте не можу його не любити… Він відчайдушний хлопець і завжди був таким. Ти повинна дбати про нього й стежити, щоб він не зайшов надто далеко. Скажи йому, щоб він не недооцінював Персівала, моя люба. Скажи йому, щоб він не вірив жодному слову Персівала. У цьому домі всі брехуни. – І старенька докинула з торжеством у голосі: – Вогонь і сірка – ось що їм судилося.

Інспектор Ніл закінчував телефонну розмову зі Скотленд-Ярдом.

Заступник комісара на протилежному кінці лінії сказав:

– Думаю, ми зможемо здобути для вас цю інформацію, відвідавши кілька приватних санаторіїв. Якщо вона не померла, звісно.

– Могла й померти. Відтоді минуло багато часу.

Старі гріхи відкидають довгі тіні. Так сказала йому міс Ремсботтом – сказала дуже значущим тоном – наче хотіла дати йому натяк.

– Це фантастична теорія, – сказав заступник комісара.