Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Інспектор підвівся на ноги.

– Знаєте, містере Дюбуа, – сказав він надзвичайно люб’язним голосом, – думаю, ми попросимо вас дати письмові свідчення, і ви маєте цілковите право вимагати, щоб при написанні цього документа був присутній ваш адвокат.

Кров відринула від обличчя містера Дюбуа, і воно забарвилося у хворобливий зелений колір.

– Ви мені погрожуєте, – сказав він. – Погрожуєте мені?

– Ні, ні, у мене такого наміру не було, – промовив інспектор Ніл тоном обуреного заперечення. – Нам не дозволено вдаватися до таких методів. Навпаки. Я хотів лише підказати вам, що ви маєте певні права.

– Я цілком непричетний до всіх тих подій, я вже вам сказав! Абсолютно непричетний.

– Тоді ви дарма заперечуєте, містере Дюбуа, що ви були біля «Тисової хатини» близько половини на п’яту в той день. Одна людина виглянула з вікна й побачила вас.

– Я був лише в саду. Я не підходив до будинку.

– Справді не підходили? – запитав інспектор Ніл. – Ви в цьому переконані? Хіба ви не увійшли в бічні двері й не піднялися сходами до вітальні місіс Фортеск’ю? Ви щось шукали, признайтеся, у шухляді її письмового столу.

– Думаю, ті листи вже потрапили у ваші руки, – похмуро сказав Дюбуа. – Ця дурепа Адель зберегла їх – хоч і заприсяглася мені, що спалить. – Але вони не означають те, що ви думаєте.

– То ви не заперечуєте, містере Дюбуа, що ви були дуже близьким другом місіс Фортеск’ю?

– Ні, звичайно, не заперечую. Як можу я заперечувати, коли мої листи до неї у ваших руках? Я тільки скажу, що немає потреби вкладати в них якесь зловісне значення. Не уявляйте собі навіть на мить, що ми – тобто вона – збиралися позбутися Рекса Фортеск’ю. Богу дякувати, я чоловік не такого типу.

– Але, може, вона була жінкою такого типу?

– Нісенітниця! – вигукнув Вівіан Дюбуа. – Хіба її теж не вбили?

– О, так, так.

– Даруйте мені, але хіба не буде природним припустити, що та сама особа, яка отруїла її чоловіка, отруїла і її?

– Можливо. Безперечно, можливо. Але існують й інші варіанти. Наприклад, – це суто гіпотетичне припущення, містере Дюбуа, – що місіс Фортеск’ю позбулася свого чоловіка і що по його смерті вона стала небезпечною для когось іще. Для когось, хто не допомагав їй у тому, що вона зробила, але підбурював її і, так би мовити, надав їй мотив для вбивства. Вона могла, як ви, певно, розумієте, становити небезпеку для цієї конкретної особи.

– Вам не вдасться побудувати справу проти мене, – сказав Дюбуа, затинаючись. – Бігме, не вдасться.

– Вона склала заповіт, ви знаєте? – сказав інспектор Ніл. – Вона залишила всі свої гроші вам. Усі, що були в її розпорядженні.

– Мені не потрібні гроші. Я не візьму від неї жодного пенні.

– Щоправда, їх там небагато, – сказав інспектор Ніл. – Трохи коштовних каменів і хутра, але грошей, я думаю, зовсім мало.

Дюбуа подивився на інспектора, щелепа в нього відвисла.

– Але, я думав, її чоловік…

Він замовк, ніби похопившись, що бовкнув дурницю.

– Ви справді так думали? – сказав інспектор Ніл, і тепер у його голосі прозвучали сталеві нотки. – Це дуже цікаво. А я й не знав, що вам відомі умови заповіту Рекса Фортеск’ю…

Другу свою розмову інспектор Ніл відбув у готелі «Гольф» із містером Джералдом Райтом. Містер Джералд Райт виявився худим молодиком, що вважав себе інтелектуалом і був про себе надзвичайно високої думки. Інспектор Ніл відразу помітив, що будовою свого тіла він не дуже відрізнявся від Вівіана Дюбуа.

– Чим я можу допомогти вам, інспекторе Ніл? – запитав він.

– Я думаю, ви можете надати нам трохи корисної інформації, містере Райт.

– Інформації? Ви справді так вважаєте? Мені здається, що навряд чи ви зможете довідатися від мене щось корисне для вас.

– Я маю на увазі останні події, які сталися в «Тисовій хатині». Ви про них, звичайно, чули?

Інспектор Ніл дозволив собі додати трохи іронії у своє запитання. Містер Райт поблажливо усміхнувся.

– Чув про них – це, либонь, не зовсім точні слова. Схоже, газети сьогодні ні про що інше не пишуть. Якою кровожерною є наша громадська преса! У які часи ми живемо! З одного боку, маємо виробництво атомних бомб, а з другого – читаємо газети, які із захватом розповідають нам про найбрутальніші вбивства! Але ви сказали, ніби хочете поставити мені якісь запитання. Скажу чесно, я собі не уявляю, якими вони можуть бути. Я нічого не знаю про те, що відбулося в «Тисовій хатині», власне, я був на острові Мен, коли отруїли містера Рекса Фортеск’ю.