Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Дженніфер рвучко стрепенулася. Вона впустила на підлогу свою сумочку й нахилилася, щоб підняти її.

– Про дроздів, інспекторе? Дроздів? Яких дроздів?

Голос у неї був дещо засапаний. Усміхаючись, інспектор Ніл сказав:

– Просто дроздів. Живих, або мертвих, або навіть, скажімо так, символічних.

Дженніфер Фортеск’ю різко кинула:

– Я не розумію, що ви маєте на увазі. Не розумію, про що ви кажете.

– Отже, ви нічого не знаєте про дроздів, місіс Фортеск’ю?

Вона повільно проказала:

– Певно, ви маєте на увазі тих, яких минулого літа знайшли запеченими в пирозі. Дурниця та й годі.

– Які лежали на столі в бібліотеці чи не так?

– То був просто чийсь дурний жарт. Не знаю, хто вам про нього розповів. Містер Фортеск’ю, мій свекор, дуже розгнівався, коли йому це утнули.

– Тільки розгнівався? Більше нічого?

– О, я розумію, до чого ви хилите. Так, я сподіваюся, ви маєте слушність. Він запитав, чи в домі не було якихось чужинців.

– Чужинців? – вигукнув інспектор Ніл, піднявши брови.

– Атож, саме це він сказав, – промовила місіс Персівал тоном виправдання.

– Чужинців, – замислено повторив інспектор Ніл. Потім запитав: – Він не здавався наляканим абощо?

– Наляканим? Я не знаю, що ви маєте на увазі.

– Чи він, бува, не нервував. Коли запитував про чужинців?

– Так. Так, він справді був якийсь не такий. Звичайно, я дуже добре не пам’ятаю. Це було кілька місяців тому. Не думаю, що то було щось інше, аніж просто дурний жарт. Можливо, ту витівку встругнув Крамп. Мені справді здається, що Крамп – чоловік вельми неврівноважений, і я майже переконана, що він п’є. Він буває надзвичайно нахабним у своїх манерах. Я іноді замислювалася над тим, чи не плекає він якогось невдоволення проти містера Фортеск’ю. Ви не думаєте, що це можливо, інспекторе?

– Нема нічого неможливого, – сказав інспектор і пішов геть.

Персівал Фортеск’ю був у Лондоні, але інспектор Ніл знайшов Ланселота, що сидів зі своєю дружиною в бібліотеці. Вони грали в шахи.

– Я хочу відірвати вас від гри, – сказав інспектор тоном вибачення.

– Ми лише гаємо час, інспекторе, чи не так, Пет?

Пет кивнула головою.

– Ви, можливо, подумаєте, що я ставлю вам дуже дурне запитання, – сказав Ніл. – Вам відомо що-небудь про дроздів, містере Фортеск’ю?

– Про дроздів? – Ланс здавався здивованим. – Про яких дроздів? Про звичайних птахів, чи ви маєте на увазі щось у переносному смислі?

Інспектор Ніл відповів йому з несподіваною, дещо розгубленою усмішкою:

– Я й сам не знаю, що я маю на увазі, містере Фортеск’ю. Було згадано про дроздів, а в якому контексті, мені невідомо.

– О Господи! – несподівано вигукнув Ланселот. – Сподіваюся, йшлося не про шахту «Дрозди»?

Інспектор Ніл різко запитав:

– Про шахту «Дрозди»? Що це, у біса, таке?

Ланс спохмурнів, вигляд у нього був дещо спантеличений.

– Лихо в тому, інспекторе, що сам я пам’ятаю дуже мало. Я лише маю туманне уявлення про темну оборудку, яку мій батько прокрутив у своєму минулому. Щось на західному узбережжі Африки. Тітка Ефі, здається, кинула йому в обличчя звинувачення в тій оборудці, але чогось конкретного я не пам’ятаю.

– Тітка Ефі? Ви говорите про міс Ремсботтом, чи не так?

– Авжеж, про неї.

– Я піду й розпитаю її про це, – сказав інспектор Ніл. Він сумно докинув: – Вона досить неприступна бабусенція, містере Фортеск’ю. Весь час примушує мене нервувати.

Ланс усміхнувся.

– Так. Тітка Ефі, звичайно, не подарунок, але вона може допомогти вам, інспекторе, якщо ви зумієте знайти до неї підхід. Надто в тому випадку, якщо ви хочете понишпорити в минулому. Вона має чудову пам’ять і з особливою втіхою спогадує ті події, що закінчилися погано. – Він замислено додав: – І ще одне. Я пішов її навідати, можливо, ви знаєте, незабаром по тому, як приїхав сюди. Відразу після чаю, який ми пили того вечора, якщо бути точним. І вона говорила тоді про Ґледіс. Про дівчину, яку вбили. Звичайно, ми тоді не знали, що вона вже мертва. Але тітка Ефі сказала: вона цілком переконана в тому, що Ґледіс щось знає, чого вона не розповіла поліції.

– Схоже, так воно й було, – сказав інспектор Ніл. – Вона вже ніколи нічого не розповість, бідолашна дівчина.

– Ні, не розповість. Здається, тітка Ефі порадила їй нічого при собі не тримати, але, на жаль, дівчина її не послухала.

Інспектор Ніл кивнув головою. Подумки підготувавшись до зустрічі, він проник у фортецю міс Ремсботтом. На свій подив, він побачив там міс Марпл. Дами, схоже, обговорювали проблеми іноземних місій.