Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Уявлення не допомагають нікому. Треба діяти, а не уявляти. Я виховала їх для того, щоб вони діяли.

– Ви говорите про своїх дітей?

Вона швидко кивнула головою.

– Так. Доналда й Рубі. Їм було дев’ять і сім років, коли вони залишилися без батька. Я все їм розповіла. Я нагадувала їм щодня. Я примушувала їх присягатися щоночі.

Інспектор Ніл нахилився вперед.

– У чому ви примушували їх присягатися?

– Що вони його вб’ють, звичайно.

– Зрозуміло.

Інспектор Ніл промовив своє улюблене слово таким тоном, ніби воно було найприроднішим зауваженням у світі.

– І вони його вбили?

– Доналд пішов у Дюнкерк. Він ніколи звідти не повернувся. Вони надіслали мені телеграму, що він загинув: «Глибоко жалкуємо, він склав голову в битві». Але то була не та битва, до якої я його готувала.

– Я щиро співчуваю вам, мем. А ваша дочка?

– Я не маю дочки, – сказала місіс Маккензі.

– Ви говорили про неї щойно тепер, – нагадав їй Ніл. – По свою дочку Рубі.

– Рубі. Так, Рубі. – Вона нахилилася вперед. – Ви знаєте, що я зробила Рубі?

– Ні, мем. Що ви їй зробили?

Вона зненацька прошепотіла:

– Подивіться сюди, у Книгу.

Він побачив, що книга, яку вона тримала в себе на колінах, була Біблією. То була дуже стара Біблія, і коли вона розгорнула її на першій сторінці, інспектор Ніл побачив, що там написано кілька імен. То була, безперечно, сімейна Біблія, у яку, згідно зі стародавнім звичаєм, записували народження кожної нової дитини. Тонкий указівний палець місіс Маккензі показав на два останні імені: «Доналд Маккензі» з датою його народження і «Рубі Маккензі» з її датою. Але ім’я Рубі Маккензі було закреслене жирною лінією.

– Ви бачите? – запитала місіс Маккензі. – Я викреслила її з Книги. Я викреслила її навіки! Янгол, який записує наші добрі й погані вчинки, там її не знайде.

– Ви викреслили її ім’я з книги? Але чому, мем?

Місіс Маккензі подивилася на нього лукавим поглядом.

– Ви знаєте, чому, – сказала вона.

– Ні, мем, я не знаю. Справді не знаю.

– Вона не зберегла віру. Знайте, що вона не зберегла віру.

– Де ваша дочка тепер, мем?

– Я вам сказала. У мене немає дочки. Не існує більше такої особи, як Рубі Маккензі.

– Ви хочете сказати, вона померла?

– Померла? – Жінка несподівано засміялася. – Для неї було б краще, якби вона померла. Набагато краще. Набагато, набагато краще. – Вона зітхнула й неспокійно заворушилася на своєму місці. Потім тоном несподіваної формально досконалої чемності повідомила: – Пробачте мені, але, боюся, я справді більше не можу розмовляти з вами. Ви бачите, час спливає дуже швидко, а я повинна прочитати свою книгу.

На подальші запитання інспектора Ніла місіс Маккензі більше не відповідала. Вона лише відмахувалася від нього з легким роздратуванням і не відривала очей від своєї Біблії, водячи пальцем по тих рядках, які читала.

Ніл підвівся на ноги й пішов геть. Він мав ще одну коротку розмову з директором закладу.

– Якісь із родичів її навідують? – запитав він. – Дочка, наприклад?

– Дочка, якщо не помиляюся, приходила навідати її за часів мого попередника, але її візит так схвилював нашу пацієнтку, що їй рекомендували більше не приходити. Відтоді всі справи залагоджуються через адвокатів.

– І ви не маєте уявлення, де ця Рубі Маккензі перебуває тепер?

Директор закладу похитав головою.

– Ані найменшого.

– Ви не знаєте, наприклад, одружена вона чи ні?

– Не знаю. Усе, що я можу для вас зробити, – це дати вам адресу адвокатської фірми, з якою ми працюємо.

Інспектор Ніл уже зустрічався з тими адвокатами. Вони були неспроможні (чи сказали, що неспроможні) повідомити йому нехай там що. Вони мали у своєму розпорядженні фонд, який заснувала місіс Маккензі. Усі розпорядження було зроблено кілька років тому, і після того вони не зустрічалися з місіс Маккензі.

Інспектор Ніл спробував роздобути опис Рубі Маккензі, але результати були незадовільними. До пацієнтів приходять стільки відвідувачів, що через кілька років вони втрачають свою індивідуальність і, можна сказати, зливаються в одне обличчя. Сестра-хазяйка, що працювала тут багато років, із великими труднощами пригадала, що міс Маккензі була маленька на зріст і темноволоса. Ще одна санітарка, єдина, яка служила в закладі протягом досить тривалого проміжку часу, пригадала, що міс Маккензі – жінка міцно збудована з білявим волоссям.

– Ось де ми перебуваємо, сер, – повідомив інспектор Ніл, доповідаючи про результати свого розслідування заступникові комісара. – Усі персонажі химерного дитячого віршика перебувають на місці, і це має щось означати.