Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Інспектор Ніл подивився на неї з цікавістю.

– Я розумію, що ви маєте на увазі, міс Марпл, – сказав він.

Міс Марпл вибачливо кахикнула.

– Я хочу, – не вважайте, що я надто багато на себе беру, – але хочу запропонувати вам свою скромну й, певно, дуже жіночу допомогу. Це надзвичайно підлий убивця, інспекторе Ніл, а підлість не можна залишити без покарання.

– Така переконаність сьогодні не в моді, міс Марпл, – сказав інспектор досить похмурим голосом. – Хоч я цілком із вами згоден.

– Я могла б зупинитися в готелі біля станції або в готелі «Гольф», – ніби міркуючи вголос, сказала міс Марпл, – і наскільки мені відомо, у цьому домі живе така собі міс Ремсботтом, яка цікавиться місіонерською діяльністю за кордоном.

Інспектор Ніл подивився на міс Марпл із певним подивом.

– Так, – сказав він. – Можливо, ви з неї що-небудь добудете. Я не можу похвалитися тим, що мав якийсь успіх, розмовляючи з тією старою дамою.

– Це дуже добре з вашого боку, інспекторе Ніл, – сказала міс Марпл. – Я рада, що ви не вважаєте, ніби я ганяюся за сенсаціями.

Інспектор Ніл несподівано широко усміхнувся. Він подумав, що міс Марпл дуже не схожа на народне уявлення про розгніваного месника. «А проте, – подумав він, – хто ж вона, як не розгніваний месник?»

– Газети часто бувають надто схильними до сенсацій, коли розповідають про ті або ті факти, – сказала міс Марпл. – Але, боюся, їхні розповіді бувають далеко не такими точними, якими хотілося б їх бачити. – Вона запитливо подивилася на інспектора Ніла. – Якби можна бути впевненим, що перед тобою тверезі, незаперечні факти.

– Не знаю, наскільки вони тверезі й незаперечні, – сказав інспектор Ніл, – але якщо очистити їх від непотрібної сенсаційності, то вони будуть такими. Містер Фортеск’ю помер у своєму кабінеті внаслідок отруєння таксином. Таксин добувають із ягід та листя тисових дерев.

– Злочинцеві було легко його здобути, – сказала міс Марпл.

– Можливо, – погодився інспектор Ніл, – але ми не маємо жодних доказів, що було саме так. Поки що не маємо.

Він свідомо наголосив на цій останній думці, бо вважав, що саме тут міс Марпл може істотно допомогти розслідуванню. Якщо в цьому домі готували якесь вариво або напій із тисових ягід, міс Марпл мала всі шанси натрапити на сліди такої діяльності. Вона належала до тих старих дам, які полюбляють власними руками готувати всілякі домашні трунки, мікстури та трав’яні чаї. Їм відомі методи виготовлення такої продукції та методи її застосування.

– А що місіс Фортеск’ю?

– Місіс Фортеск’ю пила чай разом із родиною в бібліотеці. Останньою особою, яка покинула кімнату й чайний стіл, була Ілейн Фортеск’ю, її падчерка. Міс Ілейн посвідчила, що коли вона виходила з кімнати, місіс Фортеск’ю наливала собі останню філіжанку чаю. Через двадцять хвилин або півгодини міс Дав, яка працює тут управителькою домашнього господарства, увійшла до бібліотеки, щоб винести тацю з чаєм. Місіс Фортеск’ю все ще сиділа на канапі, але була вже мертва. Біля неї стояла філіжанка, на чверть наповнена чаєм, в осаді якого було виявлено ціанистий калій.

– Який діє миттєво, якщо не помиляюся, – сказала міс Марпл.

– Ви не помиляєтеся.

– То вкрай небезпечна отрута, – промурмотіла міс Марпл. – Її застосовують для знищення осиних гнізд, але я завжди дотримуюся найвищої обережності, коли мені доводиться труїти своїх ос.

– Ви маєте цілковиту рацію, – сказав інспектор Ніл. – Ми тут знайшли пакет цієї отрути в сараї садівника.

– І в цьому випадку скористатися отрутою не становило ніяких проблем, – сказала міс Марпл. – Місіс Фортеск’ю що-небудь їла? – запитала вона.

– О, так. Вони пили чай із багатьма солодощами.

– З кексом, я думаю? Бутербродами? Млинцями? Варенням? Медом?

– Атож, там були млинці й мед, шоколадний кекс і швейцарський рулет, і всякі інші солодкі речі. – Він подивився на неї зацікавленим поглядом. – Ціанистий калій був у чаї, міс Марпл.

– О, так, так. Я все розумію. Просто хотіла відтворити собі всю картину, так би мовити. Це має значення, вам не здається?

Він подивився на неї з легким подивом. Її щоки зарожевіли, очі сяяли.

– А що ви скажете про третю смерть, інспекторе Ніл?

– Тут, можна сказати, факти досить очевидні теж. Дівчина, Ґледіс, занесла до бібліотеки тацю з чаєм, потім принесла ще одну тацю в хол і залишила її там. Вона була якоюсь неуважною протягом усього того дня – так, принаймні, здається. Після того ніхто більше її не бачив. Кухарка, місіс Крамп, дійшла висновку, що дівчина пішла з дому на цілий вечір, нічого нікому не сказавши. Своє припущення, я думаю, вона ґрунтувала на тому факті, що дівчина вдягла добрі нейлонові панчохи та свої найкращі черевики. Проте вона помилилася у своєму припущенні. Дівчина, мабуть, несподівано пригадала, що вона не забрала в дім одяг, який сушився зовні на шворці. Вона вибігла з дому, щоб зняти його зі шворки, половину одежин уже, либонь, зняла, коли хтось несподівано підійшов до неї ззаду, накинув їй на шию панчоху – і сталося те, що сталося.