Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Інспектор Ніл нічого не відповів. Він думав про Мері Дав. Він не мав конкретних причин, щоб підозрювати її, але саме в цьому напрямку побігли його думки. Було щось непоясненне в ній, щось незадовільне. Слабкий насмішкуватий антагонізм. Таким було її ставлення до всього після смерті Рекса Фортеск’ю. А яким воно є тепер? Її поведінка й манери були, як і завжди, зразковими. Він подумав, що насмішкуватості в ній уже не було. А можливо, й антагонізму, але він намагався пригадати, чи раз або двічі в її очах не промайнула тінь страху. Він міг звинувачувати тільки себе, тільки себе самого за те, що сталося з Ґледіс Мартін. Її провинне збентеження він міг би пояснити інакше, аніж нервозністю через присутність поліції. Йому надто часто доводилося мати справу з такою провинною нервозністю. Але в тому випадку було щось більше. Ґледіс щось бачила або чула, що розбудило в ній підозру. «То була, – подумав він, – якась дрібничка, щось таке туманне й невизначене, що вона не хотіла й говорити про це. А тепер, бідолашний маленький кролик, вона вже ніколи не заговорить».

Інспектор Ніл із певним інтересом подивився на лагідне, серйозне обличчя старої дами, яка сиділа перед ним тепер у «Тисовій хатині». Спочатку він вагався між двома намірами, як до неї поставитися, але швидко обрав свою лінію поведінки. Міс Марпл може стати для нього корисною. Людина вона, безперечно, порядна, справедлива, як і більшість старих дам, вільного часу в неї вистачає, і вона наділена тим нюхом, що притаманний старим дамам і спроможний винюхати будь-які плітки. Вона про все довідається від слуг і стільки випитає в жінок родини Фортеск’ю, скільки він та його полісмени ніколи не змогли б випитати. Вона перелопатить припущення, спогади, те, що було сказано, і те, що було зроблено, і з усього витягне незаперечні факти. Тому інспектор Ніл був налаштований приязно.

– Я мушу щиро подякувати вам, міс Марпл, що ви визнали за потрібне сюди приїхати, – сказав він.

– Це був мій обов’язок, інспекторе Ніл. Убита дівчина жила в моєму домі. Я певною мірою відчуваю свою відповідальність за неї. Вона була дуже дурненькою, щоб ви знали.

Інспектор Ніл подивився на неї схвальним поглядом.

– Так, – сказав він, – я знаю.

Він відчував, що вона відразу проникла в саму суть справи.

– Вона не знала, що їй робити, – сказала міс Марпл. – У тому випадку, звісно, якщо вона з чимось зіткнулася. О Боже, я зовсім не вмію чітко висловлювати свої думки.

Інспектор Ніл сказав, що він її розуміє.

– Вона не була здатна зрозуміти, що важливо, а що ні, ви це хотіли сказати, чи не так?

– О, саме це я й хотіла сказати, інспекторе.

– Ви сказали, вона була дурненька… – Інспектор Ніл урвав свою фразу.

Міс Марпл підхопила тему.

– Вона була надто довірлива. Вона належала до дівчат того виду, що готові віддати всі свої заощадження шахраєві, хоч я й вельми сумніваюся, що ті в неї були. Звісно, вона не мала ніяких заощаджень, бо витрачала всі свої гроші на одяг, який зовсім їй не личив.

– А як щодо чоловіків? – запитав інспектор.

– Вона дуже хотіла мати власного хлопця, – сказала міс Марпл. – Саме тому, я думаю, вона покинула Сент-Мері-Мід. Конкуренція на тому терені зараз дуже велика. У нас надто мало чоловіків. Вона мала надію на одного з молодиків, які розвозять рибу. Молодий Фред умів сказати люб’язне слово кожній дівчині, але ні про що серйозне він, звичайно, не думав. Це дуже засмутило бідолашну Ґледіс. Але зрештою вона все ж таки знайшла собі хлопця, чи не так?

Інспектор Ніл кивнув головою.

– Схоже, що так. Якщо не помиляюся, його звати Алберт Івенс. Здається, вона зустріла його в якомусь таборі літнього відпочинку. Він не дав їй ані обручки, ані чогось іншого, тож, можливо, вона все вигадала. Він гірничий інженер, так вона, принаймні, сказала кухарці.

– Це дуже малоймовірно, – сказала міс Марпл, – але я не виключаю, що саме так він їй відрекомендувався. Адже вона була вкрай легковірною. Ви не пов’язуєте його з цією справою, чи не так?

Інспектор Ніл похитав головою.

– Ні. Я не думаю, щоб він міг мати якийсь стосунок до цих ускладнень. Схоже, він ніколи її не навідував. Надсилав їй поштові листівки вряди-годи, як правило, вони надходили з порту – певно, він працює четвертим інженером на одному з балтійських суден.

– Хай там як, – сказала міс Марпл, – а я рада, що вона мала свій невеличкий роман. На жаль, її життя тривало надто недовго. – Міс Марпл стиснула губи. – Ви знаєте, інспекторе, я дуже розлючена цією історією. – І вона повторила те, що вже сказала Пет Фортеск’ю. – А надто обурила мене прищепка для білизни. Так учинити, інспекторе, було справжньою підлотою.