Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

– Я забув… – сказав він. – На якусь мить забув, що мій батько мертвий.

Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.

Персівал Фортеск’ю наготувався йти. Одягаючи капелюха, він сказав:

– Телефонуйте мені, якщо я зможу вам чимось допомогти. Але думаю, – він зробив паузу, – ви ще з’явитеся в «Тисовій хатині».

– Так, містере Фортеск’ю. Один із моїх помічників зараз перебуває там.

Персівал гидливо стенув плечима.

– Як це неприємно. І чому така прикра подія мала відбутися в нашій родині…

Він зітхнув і попрямував до дверей.

– Я буду в офісі протягом більшої частини дня. Зараз мене там чекає сила-силенна роботи. Але увечері я повернуся до «Тисової хатини».

– Гаразд, сер.

Персівал Фортеск’ю зачинив за собою двері.

– Манірний Персі, – промурмотів Ніл.

Сержант Гей, який непримітно сидів біля стіни, підвів голову й сказав з інтонацією запитання:

– Сер?

А що Ніл нічого не відповів, то він запитав більш конкретно:

– То що ви конкретно думаєте про все це, сер?

– Я не знаю, – сказав Ніл. І тихо процитував: – «Усі вони дуже неприємні люди».

Сержант Гей здавався трохи спантеличеним.

– «Аліса в країні чудес», – пояснив Ніл. – Ти забув про малу Алісу, Гею?

– Це класика, сер, чи не так? – сказав Гей. – Третя програма радіо. Я не слухаю третьої програми.

Лише хвилин через п’ять по тому, як вони покинули Ле Бурже [10] Ле Бурже – один із головних аеропортів Парижа. , Ланс Фортеск’ю розгорнув примірник континентальної «Дейлі Мейл». Через хвилину або дві в нього вихопився здивований вигук. Пет, яка сиділа поруч із ним, обернула голову із запитанням у погляді.

– Я прочитав про нашого старого, – сказав Ланс. – Він мертвий.

– Мертвий? Твій батько?

– Так, він начебто несподівано почув себе зле в офісі, його забрали до шпиталю Святого Юди, і він помер там незабаром по тому, як його туди привезли.

– Любий, мені так шкода. Що то було, напад?

– Мабуть, що так. Схоже на те.

– У нього були коли-небудь напади?

– Ні. Я не знаю про жоден.

– Я думала, від першого нападу люди не помирають.

– Бідолашний старий, – сказав Ланс. – Я ніколи не думав, що бодай трохи його люблю, але тепер, коли його вже нема…

– Звичайно ж, ти його любив.

– На жаль, ми не наділені твоїм чудовим характером, Пет. Але, схоже, щастя знову відвернулося від мене, чи не так?

– Справді відвернулося. Дивно, що це сталося саме тепер. Саме тоді, коли ти наготувався повернутися додому.

Він рвучко обернув до неї голову.

– Дивно? Що ти маєш на увазі, Пет?

– Я маю на увазі дивний збіг подій.

– Ти хочеш сказати, усе, за що я беруся, закінчується погано?

– Ні, любий. Я мала на увазі зовсім інше. Те, що в житті бувають такі періоди, коли все раптом летить шкереберть.

– Таки справді бувають.

– Мені дуже шкода, – знову сказала Пет.

Коли вони прилетіли в лондонський аеропорт Гітроу й наготувалися вийти з літака, офіційний представник авіакомпанії, дуже чітко вимовляючи слова, запитав:

– Чи є на борту містер Ланселот Фортеск’ю?

– Я тут, – відповів Ланселот.

– Прошу вас пройти зі мною, містере Фортеск’ю.

Ланс і Пет рушили слідом за ним із літака попереду інших пасажирів. Коли проминали подружжя на останньому сидінні, вони почули, як чоловік прошепотів, звертаючись до дружини:

– Це, мабуть, відомі контрабандисти. Спіймані на гарячому.

– Фантастично, просто фантастично, – сказав Ланс, дивлячись через стіл на інспектора-детектива Ніла.

Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.

– Таксин, тисові ягоди – усе ніби запозичено з якоїсь мелодрами. Цілком можливо, ви звикли до таких подій, інспекторе. Це ваша буденна робота. Але отруєння в межах нашої родини здається мені чимось украй неприродним.

– То ви не маєте жодного уявлення, – запитав інспектор Ніл, – хто міг отруїти вашого батька?

– О Боже, звичайно ж, ні. Не дивно, що мій старий нажив собі чимало ворогів у бізнесі, багато людей хотіли б здерти з нього шкуру, зруйнувати його фінансово, ну й таке інше. Але отруїти? Хай там як, а я все одно нічого не можу знати. Я кілька років жив за кордоном і дуже мало знав про те, що відбувалося тут, удома.

– Саме про це я й хотів би запитати вас, містере Фортеск’ю. Ваш брат мені розповів, що між вами й вашим батьком виникло відчуження, яке тривало протягом багатьох років. Чи не розповіли б ви мені про ті обставини, що призвели до вашого повернення додому в цей час?