Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Сльози повільно покотилися по її щоках.

– Це жахливо, – сказала вона. – Я навіть не думала, що його люблю… Я думала, що ненавиджу його… Та якби так, то його смерть мене не засмутила б… А вона дуже мене засмутила.

Вона сиділа там, дивлячись перед собою, і сльози знову закапали з її очей і покотилися по щоках.

Зненацька вона знову заговорила, судомно втягуючи в себе повітря:

– Найжахливіше те, що тепер усе налагодиться й буде гаразд. Я хочу сказати, що Джералд і я тепер зможемо одружитися. Я зможу робити все, що мені заманеться. Але мені дуже боляче, що це відбулося в такий спосіб. Я не хочу, щоб батько помер… Не хочу… Ой, тату, тату…

Уперше, відколи він приїхав до «Тисової хатини», інспектор Ніл зустрів людину, яка по-справжньому сумувала за покійним містером Фортеск’ю.

– Схоже на те, що віку йому вкоротила дружина, – сказав заступник комісара поліції, після того як уважно вислухав рапорт інспектора Ніла.

Рапорт був надзвичайно стислий, але точний, нічого істотного не було пропущено.

– Так, – повторив заступник комісара. – Дуже схоже, що отруїла його дружина. А ви якої думки, Ніл?

Інспектор Ніл сказав, що так здається і йому. Він цинічно міркував, що зазвичай убивцею виявляється дружина – або чоловік, залежно від конкретної справи.

– Вона мала нагоду, у цьому сумніватися не доводиться. А мотив? – Заступник комісара помовчав. – Мотив у неї був?

– О, думаю, що так, сер. Містер Дюбуа, як вам уже відомо.

– Він теж брав участь в отруєнні?

– Ні, не думаю, сер. – Інспектор Ніл обміркував таку можливість. – Він надто любить свою шкуру, аби наважитись на таке. Він, мабуть, здогадався, що в неї на думці, але навряд, щоб він її підбурював.

– Надто обережний?

– Обережний до крайнощів.

– Нам, звичайно, не слід робити передчасних висновків, але, схоже, ми маємо добру робочу гіпотезу. А як щодо інших двох, які теж мали нагоду?

– Це дочка й невістка. Дочка зустрічалася з молодиком, але батько не хотів, щоб вона одружилася з ним. А молодик не збирався одружуватися з нею, якщо вона не матиме грошей. Це наділяє її мотивом. Щодо невістки, то тут я нічого не можу сказати. Я поки що надто мало знаю про неї. Але всі троє могли його отруїти, і я не бачу, щоб це міг зробити хтось інший. Покоївка, дворецький, кухарка – усі вони мали стосунок до приготування сніданку або подавали його, але я не бачу, як котрий завгодно з них міг бути переконаний у тому, що таксин дістанеться містерові Фортеск’ю, а не комусь іншому. Якщо, звичайно, то був таксин.

Заступник комісара сказав:

– То був таксин, а не якась інша отрута. Я маю попередній рапорт.

– Тоді все гаразд, – сказав інспектор Ніл. – Ми можемо продовжувати своє розслідування в цьому напрямку.

– Зі слугами все гаразд?

– Дворецький і покоївка, здається мені, нервують. Але в цьому нема нічого незвичайного. Так буває часто. Кухарка вчинила на мене лютий напад, а прибиральниця висловила похмуру втіху. Усе цілком природно й нормально.

– Ви більш нікого не знаєте, кого можна було б запідозрити так чи інак?

– Ні, сер, не знаю. – Незалежно від нього думка інспектора Ніла помандрувала до Мері Дав та її загадкової усмішки. Там, безперечно, був слабкий, але незаперечний вияв антагонізму. Уголос він сказав: – Тепер, коли ми знаємо, що то був таксин, треба отримати якусь інформацію про те, як його роздобули або приготували.

– Саме так. Продовжуйте своє розслідування, Ніл. До речі, містер Персівал Фортеск’ю уже приїхав. Я перекинувся з ним словом або двома, і він чекає на зустріч із вами. Ми знайшли також другого сина. Він живе в паризькому готелі «Бристоль» і сьогодні виїжджає звідти. Думаю, вам слід зустріти його в аеропорту, ви не проти?

– Ні, сер, не проти. Це була моя ідея…

– Отже, вам буде ліпше зустрітися з Персівалом Фортеск’ю якомога раніше. – Заступник комісара тихо засміявся. – Вони називають його «манірний Персі».

Містер Персівал Фортеск’ю виявився акуратним і вродливим молодиком, віком років тридцяти, зі світлим чубом та віями і з дещо педантичною манерою розмовляти.

– Я пережив жахливий шок, інспекторе Ніл, як ви, певно, можете собі уявити.

– Так воно й мало бути, містере Фортеск’ю, – сказав інспектор Ніл.

– Я можу тільки сказати, що мій батько був у чудовому стані здоров’я, коли я позавчора виїхав із дому. Те харчове отруєння – чи що там було – спостигло його, либонь, цілком несподівано.

– Воно сталося цілком несподівано, так. Але йдеться не про харчове отруєння, містере Фортеск’ю.