Аґата Крісті - Кишеня, повна жита

Персівал спохмурнів і подивився на нього здивованим поглядом.

– Ні? То в чому ж… – і він урвав свою фразу.

– Ваш батько, – сказав інспектор Ніл, – був отруєний, і отруїли його таксином.

– Таксином? Я ніколи не чув про таку отруту.

– Дуже мало людей чули про неї, як мені здається. Це отрута, яка діє дуже раптово й згубно.

Персівал спохмурнів ще дужче.

– Ви хочете сказати мені, інспекторе, що мій батько був умисне кимось отруєний?

– Схоже, так воно й було, сер.

– Який жах!

– Так, це справді жахливо, містере Фортеск’ю.

Персівал промурмотів:

– Тепер я розумію, чому в лікарні вони нічого мені прямо не сказали. Мовляв, повертайтеся додому й там про все довідаєтеся. – Він замовк. – А як бути з похороном? – запитав після паузи.

– Офіційна частина розслідування призначена на завтра після розтину тіла. Процедура буде суто формальною й не триватиме надто довго.

– Розумію. Так буває завжди?

– Атож, сер. Принаймні, у наш час.

– Ви дозволите мені запитати, чи сформували якесь уявлення, чи маєте підозру, хто міг?.. Я справді… – і він замовк на півслові.

– Поки ще рано робити висновки, містере Фортеск’ю, – пробурчав Ніл.

– Атож, я думаю, що так.

– Разом із тим ви неабияк нам допоможете, якщо поінформуєте нас про ті розпорядження, які ваш батько зробив у своєму заповіті. Або, можливо, допоможете мені сконтактуватися з його адвокатом.

– Його адвокатами є фірма «Білінґслі, Горсторп і Волтерс» на майдані Бердфорд-сквер. Щодо його заповіту, то, думаю, я з більшою або меншою точністю зможу назвати вам його головні пункти.

– Якщо ви будете таким добрим, то назвіть мені їх, містере Фортеск’ю. Боюся, це та частина процедури розслідування, крізь яку ми муситимемо пройти.

– Мій батько зробив новий заповіт після свого одруження два роки тому, – сказав Персівал, не ухиляючись від точної інформації. – Він заповів сто тисяч фунтів своїй новій дружині й п’ятдесят тисяч моїй сестрі Ілейн. Решта грошей має дістатися мені. Адже я – співвласник фірми.

– А він не склав окремого заповіту для вашого брата Ланселота Фортеск’ю?

– Ні, мій батько й мій брат давно не спілкувалися один з одним.

Ніл скинув на нього гострим поглядом – але Персівал, схоже, був цілком переконаний у правдивості своїх слів.

– Отже, згідно із заповітом, – сказав інспектор Ніл, – спадщину мають поділити між собою троє людей – місіс Фортеск’ю, міс Ілейн Фортеск’ю і ви?

– Боюся, моя частка спадщини буде вельми скромною, – сказав Персівал, зітхаючи. – Буде похорон, а ви розумієте, інспекторе, що це вимагає чималих грошей. А крім того, останнім часом мій батько був… я можу тільки сказати, вельми нерозважливим у деяких своїх фінансових оборудках.

– Ви з вашим батьком останнім часом не сперечалися віч-на-віч про те, як треба вести бізнес? – запитав інспектор Ніл, намагаючись, щоб його запитання пролунало з цілком недбалою природністю.

– Я виклав йому свої погляди, але… – сказав Персівал, стенувши плечима.

– Ви їх виклали досить гостро, чи не так? – запитав Ніл. – Власне, ви не просто виклали свої погляди, а влаштували йому справжній скандал, якщо мої відомості правдиві?

– Я так не сказав би, інспекторе.

Червоний колір роздратування піднявся до чола Персівала.

– Тоді, можливо, ваша суперечка з батьком стосувалася чогось іншого, містере Фортеск’ю?

– Не було ніякої суперечки, інспекторе.

– Ви впевнені, містере Фортеск’ю? Ну, гаразд, це не має значення. Я правильно зрозумів, що ваш батько й ваш брат досі не спілкуються один з одним?

– Так воно і є.

– Тоді, можливо, ви зможете пояснити мені, що це означає?

І він подав йому текст телеграми, який записала Мері Дав.

Персівал прочитав, і в нього вихопився крик подиву та роздратування. Він був приголомшений і розгніваний.

– Я не розумію, нічого не розумію, я навіть не можу повірити, що це правда.

– А таки правда, містере Фортеск’ю. Ваш брат сьогодні прилітає з Парижа.

– Дивовижно, справді дивовижно. Ні, я все-таки неспроможний у це повірити.

– Ваш батько нічого вам не сказав?

– Звісно, не сказав. Як негарно він учинив. Заховався в мене за спиною й викликав Ланса.

– Я думаю, ви собі не уявляєте, навіщо він так зробив?

– Звичайно, не уявляю. Але такий фокус цілком узгоджується з його поведінкою в останні дні. Божевільною! Незбагненною! Його слід зупинити… Я…

Персівал зненацька замовк. Червоний колір зійшов із його блідого обличчя.