Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Ah! Quel animal! [44] Ну й тварина! ( фр. ) – Голос мсьє Бука сповнився щирої відрази. – Я не шкодую про те, що він помер, зовсім!

– Згоден з вами.

– Tout de méme [45] Тим не менш ( фр. ). , необов’язково було вбивати його на Східному експресі. Є ж інші місця.

Пуаро ледь усміхнувся. Він зрозумів упередженість мсьє Бука в цій справі.

– Тепер ми повинні поставити собі таке запитання, – сказав він. – Чи це вбивство – робота банди суперників, яку Кассетті обскакав у минулому, чи акт особистої помсти?

Він розповів про те, що виявив на обвугленому клаптику паперу.

– Якщо моє припущення правильне, то листа спалив убивця. Чому? Тому що там згадувалося прізвище Армстронґ, що є ключем до цієї загадки.

– Чи якісь члени сім’ї Армстронґ ще живі?

– Цього, на жаль, я не знаю. Здається, я пригадую, що читав про молодшу сестру місіс Армстронґ.

Пуаро продовжив розповідь про спільні висновки, до яких дійшли вони з доктором Константіном. Мсьє Бук пожвавився, коли почув про розбитий годинник.

– Здається, це дає нам точний час скоєння злочину.

– Так, – сказав Пуаро. – Дуже зручно.

У його тоні прозвучало щось недомовлене, і обидва чоловіки зацікавлено глянули на нього.

– Ви казали, що своїми вухами чули, як Ретчетт розмовляє з провідником за двадцять перша?

Пуаро розповів, що тоді сталося.

– Ну, – сказав мсьє Бук, – це принаймні доводить, що Кассетті, або Ретчетт, як я продовжуватиму називати його, точно був живий за двадцять перша.

– За двадцять три перша, щоб бути точним.

– Отже, о дванадцятій тридцять сім, скажімо це офіційно, мсьє Ретчетт був живий. Принаймні є хоч один достовірний факт.

Пуаро не озвався. Він сидів, задумливо дивлячись перед собою.

Постукали в двері, увійшов офіціант.

– Вагон-ресторан вільний, мсьє, – сказав він.

– Ходімо туди, – сказав мсьє Бук, підводячись.

– Можна супроводжувати вас? – запитав доктор Константін.

– Звичайно, мій любий лікарю. Якщо мсьє Пуаро не заперечує?

– Ні, ні, звичайно, не заперечую, – сказав Пуаро.

Обмінявшись люб’язностями: « Après vous, Monsieur » [46] Після вас, мсьє ( фр. ). « Mais non, après vous» [47] Ні, після вас ( фр. ). , вони вийшли з купе.

У вагоні-ресторані все було готове.

Пуаро і мсьє Бук сиділи по один бік стола. Лікар сидів через прохід.

На столі перед Пуаро лежав план вагона «Стамбул – Кале» з іменами пасажирів, позначеними червоним чорнилом.

Паспорти й квитки лежали збоку на купі. Також там були папір для письма, чорнило, ручка та олівці.

– Чудово, – сказав Пуаро. – Можемо відкривати нашу слідчу комісію, не зволікаючи. Думаю, спочатку потрібно взяти свідчення у провідника вагона. Ви, напевно, щось знаєте про цього чоловіка. Який у нього характер? Чи можна покладатися на його слова?

– Маю запевнити вас, що так. П’єр Мішель працює в компанії вже понад п’ятнадцять років. Він француз, живе неподалік Кале. Дуже добропорядний і чесний. Однак не дуже розумний.

Пуаро з розумінням кивнув.

– Добре, – сказав він. – Покличмо його.

П’єр Мішель став трохи впевненішим, проте все ще дуже нервував.

– Сподіваюся, мсьє не подумає, що з мого боку була допущена халатність, – з тривогою сказав він, переводячи погляд із Пуаро на мсьє Бука. – Сталася жахлива річ. Сподіваюся, мсьє не думає, що це може якось відбитися на мені?

Заспокоївши чоловіка, Пуаро почав ставити свої запитання. Спочатку він спитав ім’я та адресу Мішеля, його досвід роботи та як довго він працює на цьому маршруті. Він уже знав цю інформацію, але рутинні запитання допомогли чоловікові розслабитися.

– А тепер, – продовжував Пуаро, – повернімося до подій минулої ночі. Коли містер Ретчетт пішов спати?

– Майже одразу після вечері, мсьє. Ще до того, як ми виїхали з Белграда. Так само, як і попередньої ночі. Він сказав мені приготувати постіль, поки він вечеряв, я так і зробив.

– А після цього хтось заходив у його купе?

– Його камердинер, мсьє, і молодий американець, його секретар.

– Хтось іще?

– Ні, мсьє, я цього не знаю.

– Добре. І це востаннє ви його бачили чи чули?

– Ні, мсьє. Ви забули, десь за двадцять перша він подзвонив у дзвінок – незабаром після того, як ми зупинилися.