Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

Лікар уважно стежив за тим, що відбувалося. Метал почав світитися. Раптом він побачив бліді обриси літер. Повільно виникали слова – вогняні слова.

Клаптик паперу був крихітний. З’явилися лише три слова і частина четвертого:

« … ятай маленьку Дейзі Армстронґ».

– Ах! – різко вигукнув Пуаро.

– Це вам щось говорить? – запитав лікар.

Очі Пуаро сяяли. Він обережно відклав щипці.

– Так, – сказав він. – Я знаю справжнє ім’я покійника. Знаю, чому він мусив покинути Америку.

– Як його звали?

– Кассетті.

– Кассетті. – Константін насупився. – Щось мені це нагадує. Кілька років тому. Не пригадую… Якийсь випадок в Америці, чи не так?

– Так, – підтвердив Пуаро. – Випадок в Америці.

Але Пуаро не збирався розповідати ще щось. Він розглянувся і продовжив:

– А тепер ми з цим розбиратимемося. Та спершу переконаймося, що тут ми помітили все, що мали побачити.

Швидко й спритно він ще раз обшукав кишені покійного, але не знайшов нічого цікавого. Він спробував відчинити двері, що вели в сусіднє купе, але вони були замкнені з іншого боку.

– Одного я не розумію, – сказав доктор Константін. – Якщо вбивця не втік через вікно, якщо суміжні двері замкнуті з іншого боку, а двері, що ведуть у коридор, не лише замкнені зсередини, а й пристебнуті ланцюжком, то як вбивця вийшов із купе?

– Так говорить публіка, коли людину зі зв’язаними руками ногами закривають у коробці, а вона зникає…

– Ви маєте на увазі…

– Гадаю, – сказав Пуаро, – якщо вбивця прагнув, щоб ми повірили, що він вийшов у вікно, він би зробив так, щоб було схоже, що втеча двома іншими виходами була неможлива. Як і «зникнення людини» в коробці, це просто трюк. Наша справа – з’ясувати, як цей трюк виконали.

Він замкнув суміжні двері зсередини.

– Про всяк випадок, – сказав він, – якби наша прекрасна місіс Габбард вбила собі в голову дістати подробиці злочину «з перших уст», щоб написати про це доньці. – Пуаро ще раз роззирнувся. – Гадаю, нам тут більше нічого робити. Повертаймося до мсьє Бука.

Вони застали мсьє Бука, коли той саме доїдав омлет.

– Я подумав, що було б краще, коли б у вагоні-ресторані одразу ж подали обід, – сказав він. – Після цього там приберуть, і мсьє Пуаро зможе провести допит пасажирів. У той же час для нас трьох я замовив обід у купе.

– Чудова ідея, – сказав Пуаро.

Оскільки ні лікар, ні мсьє Пуаро ще не зголодніли, вони швидко пообідали, і вже коли вони пили каву, мсьє Бук зачепив тему, що займала їхні думки.

– Eh bien ? – запитав він.

– Eh bien , я визначив особу потерпілого. Я знаю, чому йому довелось терміново покинути Америку.

– Хто він?

– Ви пам’ятаєте статті про дитину Армстронґів? Це чоловік, який убив маленьку Дейзі Армстронґ, Кассетті.

– Тепер пригадую. Обурлива історія, хоча я не пам’ятаю деталей.

– Полковник Армстронґ був англійцем, кавалером ордена Вікторії [42] Найвища та найпочесніша нагорода за мужність у Великобританії. . Він був наполовину американець, оскільки його мати була дочкою В. К. Вандер Голта, мільйонера з Волл-стрит. Він одружився з дочкою Лінди Арден, найвідомішої американської трагічної актриси того часу. Вони жили в Америці й мали одну дитину, доньку, яку обожнювали. Коли дівчинці було три роки, її викрали та оцінили її повернення в нечувану суму. Не втомлюватиму вас усіма тонкощами цієї справи. Я дійду до того моменту, коли, заплативши величезну суму, двісті тисяч доларів США, знайшли тіло дитини, що була мертва не менше двох тижнів. Публічне обурення дійшло до точки кипіння. Але далі стало ще гірше. Місіс Армстронґ чекала ще одну дитину. Після пережитого шоку вона передчасно народила мертву дитину та сама померла. Прибитий горем чоловік застрелився.

– Mon Dieu [43] Боже мій ( фр. ). , яка трагедія! Тепер я все згадав, – сказав мсьє Бук. – Якщо мені не зраджує пам’ять, то там була ще одна смерть, так?

– Так, нещасна французька чи швейцарська няня. Поліція була переконана, що вона знала щось про злочин. Вони відмовлялися повірити в її істеричні заперечення. І, нарешті, у пориві відчаю, бідна дівчина вистрибнула з вікна й померла. Пізніше знайшли докази того, що вона була абсолютно невинна, зовсім не причетна до злочину.

– Страшно навіть думати про це, – сказав мсьє Бук.

– Приблизно через півроку Кассетті заарештували як ватажка банди, що викрала ту дитину. Вони застосовували ті ж методи й раніше. Якщо їм здавалося, що поліція може напасти на їхній слід, вони вбивали полоненого, ховали тіло й продовжували тягнути якнайбільше грошей, поки злочин не викривали. Хочу, щоб ви чітко зрозуміли, мій друже. За все відповідав Кассетті! Але завдяки величезному багатству, що він накопичив, і таємній владі, яку він мав над різними людьми, його виправдали на підставі якоїсь формальної неточності. Та попри те натовп його б таки лінчував, тому цей розумник дав драпака. Тепер я розумію, що сталося. Він змінив своє ім’я і покинув Америку. Відтоді він став джентльменом удачі, подорожував за кордоном і жив з ренти.