Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Айзек Поінтц і Лео Стейн були торговцями діамантами в Гаттон Ґарден. Сер Джордж і леді Мерровей походили з іншого світу – світу Антиб [26] Курортне місто у французькій Рив’єрі. і Жуан-ле-Пен [27] Квартал у м. Антиб. , гольфу в Сен-Жан-де-Люз, купання взимку поміж скель на Мадейрі.

Зовні здавалося, що вони як ті птахи небесні, що не сіють, не жнуть. Але, мабуть, то було не зовсім так. Є різноманітні способи сіяти й жати.

– О, дитина повертається, – сказав Еван Ллевеллін до місіс Растінґтон.

То був смаглявий молодий чоловік із злегка голодним вовчим поглядом, який так приваблює деяких жінок.

Важко було сказати, чи подобався він місіс Растінґтон. Вона вміла приховувати свої почуття. Жінка вийшла заміж надто молодою, і менше ніж за рік шлюб закінчився катастрофою. З того часу було важко дізнатися, що думає Дженет Растінґтон про когось або щось; її тон завжди був однаковий: чарівний, але повністю збайдужілий.

Пританцьовуючи, до них підійшла Ів Лезерн. Пряме біляве волосся жваво підтанцьовувало їй у такт. Їй було п’ятнадцять: незграбна, але повна енергії дитина.

– Я вийду заміж до сімнадцяти років, – задихавшись, вигукнула вона. – За дуже багатого чоловіка, і в нас буде шестеро дітей, а вівторок і четвер – мої щасливі дні, а ще мені варто завжди носити щось зелене чи блакитне, і смарагд – мій щасливий камінь, і…

– Ну, зайченя, гадаю, нам варто вже йти, – сказав її батько, високий блондин, хирлявий і з трохи скорботним виразом обличчя.

Містер Поінтц і містер Стейн відірвалися від гри в дартс. Містер Поінтц усміхався, а містер Стейн, схоже, був трохи сумний.

– Це все справа везіння, – говорив він.

Містер Поінтц весело плеснув по кишені.

– Заробив на тобі десятку. Майстерність, мій хлопче, майстерність. Мій старий був першокласним гравцем у дартс. Гаразд, народ, ходімо. Передбачили тобі майбутнє, Ів? Сказали остерігатися брюнета?

– Брюнетки, – виправила Ів. – Вона косоока, і вчинить підло зі мною, якщо я їй дам шанс. І я вийду заміж до того часу, як мені буде сімнадцять…

Вона щасливо побігла перед ними, у той час як компанія йшла дорогою до «Роял Джорджа».

Вечеря була замовлена заздалегідь завбачливим містером Поінтцом, і офіціант, кланяючись, провів їх нагору, в окрему кімнату на другому поверсі. Тут уже був накритий круглий стіл. Велике опукле напівкругле вікно виходило на портову частину міста й було відчинене. До них долинав шум ярмарку та хриплий скрип трьох каруселей, кожна з яких видавала інший звук.

– Краще його зачинити, якщо ми хочемо почути, що говоримо, – сухо зауважив містер Поінтц і підтвердив слова вчинком.

Вони зайняли місця навколо столу, містер Поінтц широко всміхався своїм гостям. Він відчував, що добре їх прийняв – а він любив добре приймати людей. Господар по черзі зупиняв погляд на кожному. Леді Мерровей – гарна жінка. Не зовсім те, що треба, звісно, він це знав, добре усвідомлював, що ті, кого називав усе своє життя вершками суспільства, не мали нічого спільного із сімейством Мерровей, та, з іншого боку, вершки суспільства не знали навіть про його існування. У будь-якому разі леді Мерровей була в біса шикарною жінкою, і Айзек не був проти, коли вона трохи махлювала, граючи з ним у бридж. Та щодо сера Джорджа, то таке йому не надто подобалося. Погляд у цього типчика був мутний. Нахабно прагнув нажитися. Але з Айзека Поінтца він не візьме багато: той про це добре подбає.

Старий Лезерн був непоганою людиною: зануда, звісно, як і більшість американців, любитель розповідати безкінечні довгі історії. І в нього була та незрозуміла звичка вимагати точну інформацію. Яке населення Дартмута? У якому році побудували військово-морський коледж? І так далі. Очікував, що господар буде путівником історичними місцями на ніжках. Ів – гарна весела дитина, йому подобалося жартувати з нею. Голос трохи такий, як у деркача, але загалом кмітлива чудова дівчинка.

Молодий Ллевеллін здавався трохи тихим. Схоже, наче в нього щось було на думці. Мабуть, мав фінансові труднощі. Ці письменники завше такі. Здається, він зацікавився Дженет Растінґтон. Гарна жінка, приваблива й до того ж розумна. Але вона не змушувала слухати свою писанину. Який би висококласний матеріал не писала, ви ніколи не почуєте від неї зайвого слова.

І старий Лео! Він не ставав молодшим чи худішим. І в блаженному незнанні, що його партнер наразі подумав точно те саме про нього, містер Поінтц виправив містера Лезерна в тому, що сардини пов’язані з Девоном, а не з Корнволлом, і налаштувався отримати задоволення від вечері.