Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Гаррі Дейлгаус підійшов до нього.

– Зачинене.

– Можна? – Дуже швидко Пуаро скочив на ноги і приєднався до інших, що стояли біля вікна. Це було довге панорамне вікно. Пуаро відчинив його, хвилину постояв, вивчаючи траву під ним, і знову зачинив.

– Друзі, – сказав він, – треба викликати поліцію. Не можна ні до чого торкатися, аж поки вони не приїдуть і самі не засвідчать, що це суїцид. Смерть настала приблизно чверть чи півгодини тому.

– Знаю, – хрипко сказав Гаррі. – Ми чули постріл.

– Comment? [16] Як? ( фр .) Що ви щойно сказали?

Гаррі з Джефрі Кіном пояснили йому. Коли закінчили говорити, з’явився Барлінґ.

Пуаро повторив свої останні слова і, поки Кін ходив до телефону, попросив Барлінґа приділити йому п’ять хвилин, щоб поспілкуватися.

Вони вийшли в маленьку кімнатку, залишивши Діґбі стерегти двері в кабінет, поки Гаррі пішов за дамами.

– Наскільки я розумію, ви були близьким другом містера Літчема Роше, – почав Пуаро. – Саме тому спочатку я звернувся до вас. Хоча, мабуть, за етикетом, спершу мав би поговорити з мадам, однак зараз я не думаю, що це буде pratique [17] Практично ( фр .). .

Він замовк.

– Я тут, бачте, у досить делікатній ситуації. Викладу перед вами факти. Я за професією приватний детектив.

Фінансист ледь усміхнувся.

– Містере Пуаро, не обов’язково мені це все розповідати. Ваше ім’я тепер уже відоме всім.

– Мсьє дуже приязний, – уклонився Пуаро. – Тож продовжимо. На мою лондонську адресу надійшов лист від містера Літчема Роше. Він написав, що має підстави думати, що його ошукують на великі суми грошей. З особистих причин, за його словами, він не хотів звертатися в поліцію, але побажав, щоб я приїхав сюди й вивчив для нього це питання. Ну, я й погодився. Я приїхав. Не так швидко, як цього хотів замовник, оскільки в мене були інші справи, а містер Літчем Роше не зовсім король Англії, хоча, здається, він так не вважав.

Барлінґ іронічно посміхнувся.

– Саме так він про себе й думав.

– Точно. О, розумієте… цей лист яскраво засвідчив, що він був, так би мовити, ексцентричним. Не божевільним, але неврівноваженим, n ’ est ce pas [18] Чи не так? ( фр .) ?

– Його останній учинок це й підтвердив.

– О, мсьє, але ж суїцид учиняють не лише неврівноважені. Так кажуть присяжні, але це тільки для того, щоб уберегти почуття родичів.

– Губерт не був звичайною особистістю, – рішуче сказав Барлінґ. – У нього траплялися напади неконтрольованої люті, він був схиблений на темі сімейної гідності та загалом мав багато дивацтв. Однак, попри все, це був розсудливий чоловік.

– Точно. Він був достатньо розважливим, щоби зрозуміти, що його обкрадають.

– А хіба люди скоюють самогубство тому, що їх обкрадають? – спитав Барлінґ.

– Мсьє, саме так. Це сміховинно. Саме тому мені й слід заглибитися в суть справи. «Через сімейні причини» – так він написав у листі. Eh bien [19] Добре ( фр .) , мсьє, ви людина бувала, ви ж знаєте: саме через такі «сімейні причини» чоловік вчиняє самогубство.

– Тобто?

– Здається, принаймні ззовні, наче ce pauvre [20] Бідолашний ( фр .) мсьє про щось дізнався й не міг прийняти тих новин. Але розумієте, я маю обов’язок. Мене вже взяли на роботу, найняли, дали завдання. І цю «сімейну причину» покійник не хотів доручати поліції. Тому мушу діяти швидко. Я повинен дізнатися правду.

– А коли дізнаєтеся?

– Тоді… буду чинити на свій розсуд. Зроблю все, що в моїх силах.

– Розумію, – сказав Барлінґ.

Якусь хвилину чи дві він мовчки курив, а потім сказав:

– І знову ж. Боюсь, я нічим не зможу вам допомогти. Губерт ніколи ні в чому мені не звірявся. Я нічого не знаю.

– Мсьє, скажіть мені, хто, на вашу думку, міг обкрадати цього бідного джентльмена?

– Важко сказати. Звичайно, у маєтку є управитель. Він тут новенький.

– Управитель?

– Так. Маршалл. Капітан Маршалл. Дуже хороший хлопець, утратив на війні руку. Він приїхав сюди рік тому. Але, наскільки я знаю, він подобався Губерту, і той йому довіряв.

– Якби його дурив капітан Маршалл, то чи не було якихось особистих причин, щоб мовчати?

– Н-ні.

Пуаро помітив нерішучість.

– Мсьє, кажіть. Прошу вас, кажіть, як є.

– Це можуть бути чутки.

– Благаю вас, говоріть.

– Добре, тоді я скажу. Ви помітили у вітальні красиву молоду жінку?

– Я помітив двох красивих молодих жінок.

– О, так. Міс Ешбі. Прехороше молоде створіння. Це її перший візит сюди. Гаррі Дейлгауз попросив місіс Літчем Роше, щоб та запросила її. Але ні, я маю на увазі смагляву дівчину – Діану Клівз.