Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

– У мене все навпаки, – прокоментував Ентоні. – У мене є очевидні джерела прибутку, і щорічно я стаю все біднішим і біднішим. Можливо, у мене справи йшли б краще, якби я мешкав у Гампстеді. Я часто чув, що це місце дуже надихає.

– У якийсь період часу, – продовжував Верролл, – вона була продавчинею уживаного одягу…

– Це дещо пояснює, – перебив його Ентоні. – Пам’ятаю, я продавав свою уніформу після війни… не ту, що кольору хакі, а інші речі. Уся квартира була встелена червоними штанами та золотими шнурами, виставленими напоказ. Повновидий чоловік у картатому костюмі прибув на роллс-ройсі, а з ним ще й помічник із сумкою. Він запропонував фунт десять за все. Зрештою, я докинув і плащ для полювання з окулярами Сайз, щоб дотягти до двох фунтів. За сигналом помічник відкрив сумку і закинув туди речі, а гладкий чоловік вручив мені десятифунтову купюру і попросив решту.

– Близько десяти років тому, – продовжував інспектор, – у Лондоні було кілька іспанських політичних в’язнів, серед них такий собі дон Фернандо Феррарез із молодою дружиною й дитиною. Вони жили дуже бідно, і дружина була хвора. Анна Розенбурґ відвідала місце, де вони проживали, і запитала, чи вони не мають нічого для продажу. Дона Фернандо не було вдома, а його дружина вирішила розлучитись із чудовою іспанською шаллю, прекрасно оздобленою, яка була одним із останніх подарунків її чоловіка перед вильотом з Іспанії. Коли дон Фернандо повернувся додому, то страшенно розлютився на те, що шаль продали, і безуспішно намагався її повернути. Коли він нарешті зумів знайти крамницю вживаного одягу потрібної йому жінки, вона заявила, що перепродала шаль пані, імені якої не знає. Дон Фернандо був у відчаї. Два місяці по тому його штрикнули ножем на вулиці, і він помер від отриманих ран. Відтоді в Анни з’явилося підозріло багато грошей. Протягом наступних десяти років її будинок грабували не менше восьми разів. Чотири спроби були провальними: тоді нічого не взяли, але під час однієї з чотирьох інших спроб украли якусь вишиту шаль.

Інспектор зробив паузу, потім одразу продовжив, підкорюючись нетерплячому жесту Ентоні.

– Тиждень тому Кармен Феррарез, юна дочка дона Фернандо, прибула до цієї країни з монастиря у Франції. Перше, що вона зробила, – розшукала Анну Розенбурґ у Гампстеді. Там, за свідченнями очевидців, у неї зі старою жінкою була жорстока сварка, і слова, що вона вимовила, коли вже йшла, почула прислуга.

«Вона досі у вас, – прокричала вона. – Усі ці роки ви на ній багатіли… та я вам серйозно кажу, що, зрештою, вона принесе вам нещастя. У вас немає ніякого морального права на неї, та настане день, коли ви бажатимете, щоб ваші очі ніколи не бачили Шалі Тисячі Квітів».

Три дні потому Кармен Феррарез загадково зникла з готелю, де зупинялась. У її кімнаті було знайдено ім’я – Конрад Флекман – та адресу, а також записку від чоловіка, у якій він, назвавшись дилером антикваріату, цікавився, чи не має Кармен бажання продати якусь вишиту шаль, котра – він уважав – перебуває в її власності.

Зрозуміло, що шаль – ключ до всієї цієї таємниці. Учора вранці Конрад Флекман з’явився до Анни Розенбурґ. Вона зачинилась із ним у кімнаті на годину чи й більше, а коли гість пішов, жінка змушена була прилягти, бліда й стривожена тією розмовою. Та вона наказала, що, як він знову прийде її відвідати, то його обов’язково мають прийняти. Учора ввечері вона підвелась і вийшла з дому о дев’ятій, але не повернулась. Її було знайдено сьогодні вранці в будинку, де мешкає Конрад Флекман, із ножем у серці. На підлозі поруч із нею побачили… як ви гадаєте, що?

– Шаль? – видихнув Ентоні. – Шаль Тисячі Квітів.

– Дещо набагато страшніше, ніж це. Те, що пояснює всю загадковість справи із шаллю й указує, у чому її прихована цінність… Перепрошую, здається, то шеф…

І справді пролунав дзвінок у двері. Ентоні стримував своє нетерпіння, як міг, і чекав, коли інспектор повернеться. Тепер він заспокоївся щодо власного становища. Щойно вони візьмуть відбитки пальців – зрозуміють, що помилялись.

А потім, можливо, Кармен зателефонує…

Шаль Тисячі Квітів! Яка дивна історія… саме така історія пасує до вишуканої темної краси тієї дівчини.

Кармен Феррарез…

Він висмикнув себе з мрій. Щось довгенько немає інспектора. Він підвівся й відчинив двері. У квартирі було на диво тихо. Можливо, вони пішли? Звичайно, ні: не сказати йому ні слова?!

Він попрямував до наступної кімнати. Та була порожньою, як і вітальня. Дивно порожня! Полиці були порожніми. Святий Боже! Його колекція емалей… срібло!