– Доброго вечора, містере Іствуд, – із повагою відповів швейцар.
Він ставився досить прихильно до Ентоні, що був прикладом ліберальності, якої не всі сусіди дотримувались.
Ентоні зупинився, поставивши ногу на нижню сходинку.
– Між іншим, Роджерсе, – мовив він невимушено, – скільки часу я тут уже мешкаю? Ми саме говорили про це з друзями.
– Дайте подумати, сер, мабуть, уже майже чотири роки.
– Я саме так і думав.
Ентоні кинув тріумфальний погляд на детективів.
Картер буркнув, а Верролл широко посміхався.
– Добре, але ще недостатньо, сер, – відмітив він. – Ходімо нагору?
Ентоні відімкнув двері квартири. Він був радий згадати, що Сімарка, його друга, не було вдома. Що менше свідків цієї катастрофи, то краще.
Друкарська машинка мала такий же вигляд, як він її й залишив. Картер підійшов до столу та прочитав заголовок на папері.
«Таємниця другого огірка», – оголосив він похмурим тоном.
– Моє оповідання, – просто пояснив Ентоні.
– Це ще один хороший пункт, сер, – мовив Верролл, киваючи головою, з помітним блиском в очах. – До речі, сер, про що це? Яка ж була таємниця в другого огірка?
– Ах, у цьому й моя проблема, – сказав Ентоні. – Саме цей другий огірок став джерелом усіх моїх клопотів.
Картер пильно на нього дивився. Раптом він похитав головою і значуще постукав себе по чолу.
– Боже, бідолашний молодий хлопчина, – тихо пробурмотів десь убік.
– А тепер, джентльмени, – жваво промовив містер Іствуд. – До справи. Ось адресовані мені листи, мої банківські книжки, спілкування з редакторами. Вам іще щось потрібно?
Верролл розглянув папери, які Ентоні на нього звалив.
– Говорячи лише за себе, сер, – з повагою мовив той, – більше нічого не потрібно. Для мене все досить переконливо. Та я не можу взяти на себе відповідальність за ваше звільнення. Бачите, хоча це здається ствердним, що ви тут мешкаєте як містер Іствуд кілька років, проте також можливо, що Конрад Флекман та Ентоні Іствуд – одна й та сама особа. Мені потрібно ретельно обшукати квартиру, узяти відбитки ваших пальців і зателефонувати до нашого головного управління.
– Мені це здається прийнятним планом, – погодився Ентоні. – Хочу вас запевнити, що я зовсім не проти, щоб ви ознайомились із усіма моїми страшними секретами, які тільки знайдете.
Інспектор посміхнувся. Як на детектива, він був на диво людяною особою.
– Чи не могли б ви піти до маленької кімнати в кінці помешкання, сер, із Картером, доки я тут працюватиму?
– Добре, – знехотя промовив Ентоні. – Гадаю, не можна зробити все по-іншому, чи не так?
– Що ви маєте на увазі?
– Що я, ви і кілька віскі із содовою займуть ту кімнату в кінці, тоді як ваш друг, сержант, важко працюватиме над обшуком?
– Якщо вам так більше подобається, сер?
– Мені так більше подобається.
Вони залишили Картера роздивлятися вміст стола з діловою спритністю. Коли чоловіки вийшли з кімнати, то почули, як сержант телефонує до Скотленд-Ярду.
– Усе не так погано, – зауважив Ентоні, умощуючись поряд із віскі з содовою та гостинно догоджаючи потребам інспектора Верролла. – Бажаєте, щоб я випив першим, аби довести вам, що віскі не отруєне?
Інспектор посміхнувся.
– Дуже незвично все це, – відзначив він. – Та ми розуміємося у своїй професії. Я від самого початку побачив, що ми помилились. Та, звичайно, ми повинні дотримуватися протоколу. Неможливо позбавитись від бюрократизму, чи не так, сер?
– Гадаю, неможливо, – мовив Ентоні з жалем у голосі. – Проте сержант не здається таким дружелюбним, правда ж?
– Ах, та він хороша людина, детектив сержант Картер. Вам було б важко його обдурити.
– Я це помітив, – сказав Ентоні й додав: – До речі, інспекторе, ви не проти, якщо я дещо про себе дізнаюсь?
– Що ви маєте на увазі, сер?
– Ну ж бо, невже ви не розумієте, що мене цікавість пожирає? Ким була Анна Розенбурґ і чому я її вбив?
– Про все це ви почитаєте завтра в газетах, сер.
– « Завтра я, може, стану собою із вчорашніми десятьма тисячами роками» , – процитував Ентоні. – Я насправді вважаю, що ви можете задовольнити мою цілковито обґрунтовану цікавість, інспекторе. Відкиньте офіційну стриманість і розповідайте все.
– Це дуже незвично, сер.
– Мій дорогий інспекторе, чому б нам якнайшвидше не стати друзями?
– Що ж, сер, Анна Розенбурґ була німецькою єврейкою, яка мешкала у Гампстеді. Без очевидних джерел прибутку щорічно вона ставала все багатшою й багатшою.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу