Агата Кристи - Смерть на Нілі

Корнелія почервоніла.

– Я сердилася. Але тільки на якусь мить. Тато, якщо так можна сказати, помер від розчарування, розумієте, він не досягнув успіху.

– Сердилася на мить! Тільки подумайте.

Дівчина раптом накинулась на нього.

– Хіба не ви щойно казали, що має значення майбутнє, а не минуле? Усе це було в минулому, хіба ні? Усе пройшло.

– Ви мене підловили, – відказав Ферґюсон. – Корнеліє Робсон, ви єдина мила жінка, яку я будь-коли зустрічав. Вийдете за мене?

– Не кажіть дурниць.

– Це щира пропозиція, навіть якщо зроблена в присутності старого детектива. У будь-якому разі ви свідок, мсьє Пуаро. Я свідомо запропонував цій жінці одружитися, що суперечить усім моїм принципам, бо я не вірю в законні контракти між статями. Але не думаю, що вона пристане на щось інше, тому хай буде шлюб. Що ж, Корнеліє, скажіть: «Так!».

– Як на мене, ви смішні, – червоніючи, сказала Корнелія.

– Чому ви не вийдете за мене?

– Ви несерйозний, – відповіла Корнелія.

– Ви маєте на увазі, що несерйозний у пропозиції чи несерйозний у характері?

– І те, і друге, але насправді я мала на увазі характер. Ви смієтеся абсолютно з усіх серйозних речей. Освіта, культура… і… смерть. Ви не надійний .

Вона раптом замовкла, знову зашарілась і поспішила до своєї каюти.

Ферґюсон пильно дивився їй услід.

– Чортова дівчина! Певно, вона справді має це на увазі. Вона хоче, щоб чоловік був надійний. Надійний … Боже правий! – Він замовк, а тоді зацікавлено мовив: – Що з вами, мсьє Пуаро? Ви, здається, про щось задумалися.

Пуаро тут же отямився.

– Я розмірковую, от і все. Просто розмірковую.

– «Медитація про смерть. Смерть як безкінечний десятковий дріб» Еркюля Пуаро. Одна з його добре відомих монографій.

– Мсьє Ферґюсон, ви дуже зухвалий молодий чоловік.

– Ви маєте мені пробачити. Я люблю нападати на офіційні установи.

– І я – офіційна установа?

– Саме так. Що ви думаєте про ту дівчину?

– Про міс Робсон?

– Так.

– Я думаю, що вона з характером.

– Маєте рацію. У ній є дух. На вигляд вона покірна, але насправді не така. Вона має силу волі. Вона… О, прокляття, я маю отримати ту дівчину. Можливо, непогано вийде, якщо я візьмуся за стару. Якщо налаштувати її проти мене, це допоможе зруйнувати лід між нами з Корнелією.

Він обернувся й пішов до оглядового салону.

Міс ван Скайлер сиділа у своєму звичному кутку та в’язала. Вона виглядала ще більш пихатою, ніж зазвичай. Ферґюсон підійшов до неї. Еркюль Пуаро, непомітно увійшовши, зайняв місце на достатній відстані та, здавалося, зосередився на журналі.

– Добридень, міс ван Скайлер.

Жінка на мить підняла очі, тоді знову їх опустила й холодно пробурмотіла:

– Е… добрий день.

– Слухайте, міс ван Скайлер, я хочу поговорити з вами про щось досить важливе. Коротше. Я хочу одружитися на вашій кузині.

Міс ван Скайлер випустила клубок вовни на підлогу, і він легко покотився через салон.

Злісним голосом вона відказала:

– Ви, мабуть, не при своєму розумі, юначе.

– Зовсім ні. Я планую одружитися з нею. Я просив її вийти за мене!

Міс ван Скайлер непривітно оглянула його, так, ніби роздивлялася жука дивного виду.

– Справді? І, припускаю, вона дала вам відкоша?

– Вона відмовила.

– Звісно.

– Зовсім не «звісно». Я збираюся просити її доти, доки вона не погодиться.

– Можу запевнити вас, сер, що я вживу заходів і прослідкую, щоб моя юна кузина не піддавалася таким переслідуванням, – уїдливо відповіла міс ван Скайлер.

– Що ви маєте проти мене?

Міс ван Скайлер звела брови й різко сіпнула за вовну, готуючись підібрати її та завершити бесіду.

– Ну ж бо, – наполягав містер Ферґюсон, – що ви маєте проти мене?

– Гадаю, це цілком очевидно, містере… е-е… не знаю вашого імені.

– Ферґюсон.

– Містере Ферґюсон, – міс ван Скайлер вимовила ім’я з неприхованою неприязню. – Про це не може бути й мови.

– Ви маєте на увазі, – не вгавав хлопець, – що я їй не пара?

– Думаю, це очевидно.

– Чому ж я їй не пара?

Міс ван Скайлер не відповіла.

– У мене дві ноги, дві руки, гарне здоров’я, і я досить розсудливий. Що тут не так?

– Є ще така річ, як соціальне становище, містере Ферґюсон.

– Соціальне становище – нісенітниця!

Двері відчинилися, й увійшла Корнелія. Вона стала як укопана, побачивши, що грізна кузина Марі розмовляє з її потенційним кавалером.

Несамовитий містер Ферґюсон повернув голову, широко всміхнувся й голосно вигукнув: