Агата Кристи - Смерть на Нілі

– Ходіть, Корнеліє. Я прошу вашої руки в загальноприйнятий спосіб.

– Корнеліє, – звернулася міс ван Скайлер страшним голосом, – ти обнадіювала цього юнака?

– Я… Ні, звісно, ні… Принаймні не зовсім… Тобто…

– Що ти маєш на увазі?

– Вона мене не обнадіювала, – люб’язно відповів Ферґюсон. – Я сам. Вона не заїхала мені по пиці, бо в неї надто добре серце. Корнеліє, ваша кузина каже, що я вам не пара. Це, звісно, правда, але не з тієї причини, яку вона назвала. Мої моральні засади, безперечно, не зрівняються з вашими, але вона каже, що я маю значно нижче соціальне становище.

– Це, думаю, цілком очевидно для Корнелії, – втрутилася міс ван Скайлер.

– Так? – Ферґюсон пронизливо глянув на дівчину. – Це тому ви не хочете вийти за мене?

– Ні, не тому, – Корнелія почервоніла. – Якби… якби ви мені подобалися, я б вийшла за вас, хай там що.

– Але я вам не подобаюся?

– Я… я думаю, ви просто несамовитий. Те, як ви все говорите… Те, що ви говорите. Я… я ніколи нікого не зустрічала хоч трохи схожого на вас. Я…

Вона заледве не розплакалася й швидко вибігла з кімнати.

– Загалом, – сказав містер Ферґюсон, – не надто погано для початку, – він відхилився на стільці, подивився на стелю, посвистав, непристойно схрестив ноги й зауважив: – І все ж, я називатиму вас кузиною.

Міс ван Скайлер затряслася від люті.

– Залиште цю кімнату негайно, сер, або я викличу стюарда.

– Я заплатив за свій квиток, – відповів містер Ферґюсон. – Вони, мабуть, не можуть витурити мене з загальної зали. Але я догоджу вам, – і він тихо заспівав: «Йо-хо-хо і пляшка рому».

Піднявшись, хлопець безтурботно пройшов до дверей і зник за ними.

Задихаючись від люті, міс ван Скайлер ледве встала на ноги. Пуаро, відклавши убік журнал, скочив на ноги й схопив клубок із вовною.

– Дякую, мсьє Пуаро. Якби ви покликали до мене міс Бауерз… Я дуже засмутилася… Той зухвалий молодий чоловік…

– Боюся, він досить дивакуватий, – сказав Пуаро. – Більшість із його сім’ї такі. Розбещені. Завжди прагнуть воювати з вітряками, – і недбало додав: – Ви ж його впізнали?

– Впізнала його?

– Називає себе Ферґюсоном і замовчує свій титул через передові ідеї.

– Свій титул? – перепитала міс ван Скайлер різким тоном.

– Так, то молодий лорд Доліш. Купається в грошах, але став комуністом в Оксфорді.

На обличчі міс ван Скайлер промайнули суперечливі емоції, вона запитала:

– Як довго ви це знаєте, мсьє Пуаро?

Детектив знизав плечима.

– В одній із газет була фотографія – я помітив схожість. Потім знайшов каблучку з гербом. О, у цьому немає жодних сумнівів, запевняю вас.

Він удосталь насолодився зчитуванням суперечливих емоцій, які змінювали одна одну на обличчі міс ван Скайлер. Нарешті, ввічливо кивнувши, жінка сказала:

– Я перед вами в боргу, мсьє Пуаро.

Коли вона виходила з зали, Пуаро дивився їй услід і всміхався. Тоді він сів, і обличчя знову стало похмурим. У голові вирував потік думок. Час від часу він кивав.

– Mais oui, – нарешті сказав він. – Усе сходиться.

Рейс знайшов його на тому ж місці.

– Так, Пуаро, що там? Пеннінґтон прийде через десять хвилин. Залишаю це на вас.

Детектив швидко встав.

– Спочатку знайдіть молодого Фанторпа.

– Фанторпа? – здивувався Рейс.

– Так. Приведіть його до моєї каюти.

Полковник кивнув і вийшов. Пуаро попрямував у свою каюту. Через кілька хвилин туди підійшли Фанторп і Рейс.

Пуаро запросив їх сісти та запропонував сигарети.

– Ну, містере Фанторп, перейдімо до справ, – сказав він. – Я помітив, що ви носите таку ж краватку, як і мій друг Гастінґс.

Джим Фанторп глянув на свою краватку й трохи зніяковів.

– Так, це краватка випускника Ітона [71] Ітонський коледж – приватна британська школа для хлопчиків, заснована в 1440 році королем Генріхом VI. , – зізнався він.

– Точно. Ви, мабуть, розумієте, що я хоч і іноземець, але дещо знаю про англійські погляди на життя. Я знаю, наприклад, що є речі, «які можна робити» і «яких не можна робити».

Фанторп усміхнувся.

– Тепер ми так не кажемо, сер.

– Може, і ні, та звичаї залишаються. Стара школа залишається старою школою, і є деякі речі (я знаю це з особистого досвіду), яких випускники Ітона не роблять! Одна з них, мсьє Фанторп, це втручання в приватні розмови людей, яких ви не знаєте, якщо вас про це не просили.

Фанторп приголомшено витріщився на нього.

Детектив продовжив: