Агата Кристи - Смерть на Нілі

– Так, – мовила вона. – Мої здогади цілком підтвердилися. Глибокі, первісні, первородні прагнення. Це може виявитися неможливим, фантастичним – але це правда!

Рейс різко спитав:

– Я так розумію, ви маєте докази, щоб оголошувати ім’я вбивці місіс Дойл?

Місіс Оттерборн сіла в крісло й нахилилася вперед, рішуче киваючи головою.

– Звісно, маю. Ви ж згодні, що той, хто вбив Луїзу Бурже, також убив і Ліннет Дойл – що два злочини здійснені однією рукою?

– Так, так, – нетерпляче погодився Саймон. – Звісно. Цьому є логічне пояснення. Продовжуйте.

– Тоді моє твердження залишається в силі. Я знаю, хто вбив Луїзу Бурже, отже, знаю, хто вбив Ліннет Дойл.

– Ви маєте на увазі, що у вас є версія щодо ймовірного вбивці Луїзи Бурже? – скептично запитав Рейс.

Місіс Оттерборн накинулася на нього, наче тигр.

– Ні, я знаю точно. Я бачила ту особу на власні очі.

Саймон затремтів і вигукнув:

– Заради Бога, розповідайте. Ви кажете, що знаєте особу, яка вбила Луїзу Бурже.

Місіс Оттерборн кивнула.

– Я вам докладно розповім, що трапилося.

Так, вона була дуже щаслива – без сумніву! Це був її момент – її тріумф! То й що з того, що книжки не продаються, що тупа публіка, яка колись їх купувала й ненаситно поглинала, тепер знайшла нових улюбленців? Саломея Оттерборн знову стане знаменитою. Її ім’я буде в усіх газетах. Вона виступить головним свідком зі сторони обвинувачення в суді.

Жінка глибоко вдихнула й почала розповідати.

– Це сталося, коли я йшла на обід. У мене майже не було бажання їсти – весь цей жах від нещодавньої трагедії… Та не варто мені вдаватися в це. На півдорозі я згадала, що… е-е… залишила дещо в каюті. Я сказала Розалі йти без мене. Вона послухалася.

Місіс Оттерборн на хвилину замовкла.

Штора на дверях ледь захиталася, наче від вітру, але ніхто з трьох чоловіків цього не помітив.

– Я… е-е… – Місіс Оттерборн замовкла. Лід, по якому вона мала пройти, був надто тонкий, але ж це треба якось зробити. – Я… е-е… мала домовленість з деким із… е-е… з персоналу судна. Він мав… дістати мені дещо необхідне, але я не хотіла, щоб дочка про це знала. Вона буває трохи набридливою.

Звучить не надто переконливо, але вона вигадає щось краще для виступу в суді.

Рейс підняв брови, його очі запитально подивилися на Пуаро.

Детектив легенько кивнув. Його губи сформували слово: «Алкоголь».

Штора на дверях знову заворушилася. Між нею й дверима з’явилося дещо з легким сталево-голубим блиском.

Місіс Оттерборн продовжувала:

– За домовленістю, мені слід було пройти навколо корми на середню палубу, там на мене чекав чоловік. Коли я йшла палубою, двері каюти відчинилися, і хтось визирнув. Це була та дівчина – Луїза Бурже чи як її звали. Здавалося, що вона когось чекає. Побачивши, що це я, вона з розчарованим виглядом швидко зайшла всередину. Я, звісно, нічого не запідозрила. Я пішла, і, як уже казала, отримала дещо від того чоловіка. Заплатила йому й перекинулася слівцем. Тоді рушила назад. І коли я саме виходила з-за рогу, то побачила, як хтось постукав у двері покоївки й зайшов у каюту.

Рейс спитав:

– І то був…?

Бах!

Звук пострілу заполонив кімнату. Стояв їдкий, прокислий запах диму. Місіс Оттерборн повільно повернулася набік, а тоді важко подалася вперед і з гуркотом упала на підлогу. З круглої чіткої дірки за вухом потекла кров.

На мить запала разюча тиша.

Тоді обоє здорових чоловіків зірвалися на ноги. Тіло жінки трохи завадило їхнім рухам. Рейс схилився над нею, тоді як Пуаро, немов кіт, стрибнув до дверей і кинувся на палубу.

Палуба була порожня. На долівці, якраз навпроти порога, лежав великий револьвер «Кольт».

Пуаро глипнув в обидві сторони. На палубі нікого не було. Тоді він рвонув до корми. Коли повертав за ріг, то наскочив на Тіма Аллертона, який швидко рухався з протилежного боку.

– Що то в біса було? – задихавшись, вигукнув Тім.

Пуаро швидко видихнув:

– Ви когось зустрічали дорогою сюди?

– Чи зустрічав когось? Ні.

– Тоді ходіть зі мною.

Він взяв молодого чоловіка попід руку й пішов назад. Там уже зібрався маленький натовп. Розалі, Жаклін і Корнелія вибігли з кают. На палубу також вийшли люди з салону – Ферґюсон, Джим Фанторп і місіс Аллертон.

Рейс стояв біля револьвера. Пуаро, повернувши голову, різко спитав у Тіма:

– Маєте якісь рукавички в кишені?

Тім понишпорив.

– Так, маю.

Пуаро вихопив їх у нього, надягнув і нахилився оглянути револьвер. Рейс зробив те саме. Інші дивилися, затамувавши подих.