Умберто Еко - Маятник Фуко

Якщо спершу я гадав, що ми увійшли до приміщення дирекції видавництва «Ґарамон», то невдовзі був змушений змінити свою думку. Ми були в офісі іншого видавництва. У приймальні видавництва «Ґарамон» стояла непримітна, тьмяна вітрина з останніми публікаціями, а його книги були скромні, з нерозрізаними сторінками, з розсудливими сіруватими обкладинками, які мали нагадувати французькі університетські публікації, надруковані на папері, який за кілька років жовтів, і це наводило на думку, що автор, особливо молодий, публікується вже віддавна. Тут була інша вітрина, освітлена зсередини, яка містила книги видавництва Мануціо, деякі з них були розкриті на найяскравіших сторінках — білі, витончені обкладинки, покриті прозорим, елегантним пластиком, рисовий папір з виразним друком.

Серії видавництва «Ґарамон» мали серйозні й вдумливі назви, приміром, «Гуманітарні cтyдiї», або «Філософія». А назви серій «Мануціо» були делікатні й поетичні: «Квітка, якої ти не зірвав» (поезія), «Невідома земля» (проза), «Година олеандру» (ця серія містила назви типу Щоденник хворої дівчинки ), «Острів Пасхи» (здається, різноманітна есеїстика), «Нова Атлантида» (останній виданий у цій серії твір — Визволений Кеніґсберґ — Пролегомени до всякої майбутньої метафізики, представленої як подвійна трансцендентальна система та наука про феноменальний нумен ). На всіх обкладинках — фірмовий знак, пелікан під пальмою з девізом «я маю те, що я віддав».

Пояснення Бельбо було туманне й небагатослівне: пан Ґарамон був власником двох видавництв, ось і все. Наступними днями я зрозумів, що перехід між видавництвами «Ґарамон» та «Мануціо» був цілком інтимний і конфіденційний. Насправді офіційний вхід до видавництва «Мануціо» був з вулиці Маркезе Ґвальді, а на вулиці Ґвальді гнила атмосфера вулиці Сінчеро Ренато поступалася місцем чистим фасадам, просторим хідникам, вестибюлям з облицьованими алюмінієм ліфтами. Ніхто не міг би й запідозрити, що апартаменти у старому будинку на вулиці Сінчеро Ренато лише трьома сходинками сполучалися з будинком на вулиці Ґвальді. Щоб отримати дозвіл, панові Ґарамонові, либонь, довелося стати на голову; гадаю, йому допоміг один з його авторів, урядовець міського управління будівництва.

Нас одразу прийняла пані Ґрація, в міру поважна матрона, на шиї — хустинка відомої фірми, костюм того ж кольору, що й стіни. Зі стриманою посмішкою вона завела нас до кабінету пана Ґарамона.

Кімната була не надто велика, але нагадувала салон Муссоліні в Палаццо Венеція, з глобусом при вході, а в глибині стояв письмовий стіл червоного дерева, за яким сидів пан Ґарамон. Він дав нам знак підійти ближче, й мені стало боязко. Згодом, коли прийде Де Ґубернатіс, Ґарамон піде йому назустріч, і цей жест сердечности ще більше підкреслить його авторитет, адже відвідувач спершу побачить, як він перетинає залу, а потім сам перетне її під руку з господарем, і простір ніби чудесно подвоїться.

Ґарамон посадив нас перед своїм письмовим столом. Він говорив шорстко, але по-дружньому. «Доктор Бельбо гарно відгукується про вас, докторе Казобон. Нам потрібні здібні співпрацівники. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, не йдеться про зарахування у штат, ми не можемо собі це дозволити. Ви одержите належну винагороду за вашу пильність, за вашу відданість, якщо дозволите, адже наша робота — це висока місія».

Він назвав мені попередню суму на основі передбачуваної кількости годин праці, яка в ті часи здалася мені розсудливою.

«Чудово, любий Казобоне». Щойно лиш я став його працівником, він перестав мене титулувати. «Ця історія металів повинна стати захопливою, скажу більше, розкішною. Популярною, доступною, але науковою. Вона має вразити уяву читача, але по-науковому. Наведу вам приклад. Тут, у перших начерках я прочитав про — як же її? магдебурзьку кулю — дві півкулі, складені докупи, повітря зсередини випомповується і там створюється порожнеча. До них припинають дві пари тяглових коней, одну з одного боку, другу — з другого, вони тягнуть у протилежні боки, але дві півкулі не роз’єднуються. Гаразд, це наукове повідомлення. Але воно особливе, воно збуджує уяву, і ви повинні виділити такі образні факти. А виділивши, ви повинні знайти ілюстрацію — фреску, картину олією, будь-що. Тієї епохи. А потім ми дамо її на цілу сторінку, в кольорі».

«Є така ритина», сказав я, «я її знаю».

«Бачите? Молодець. На цілу сторінку, в кольорі».

«Якщо це ритина, то вона буде чорно-біла», сказав я.