Умберто Еко - Маятник Фуко

Після того дня, коли я розповідав їм про тамплієрів, я перекинувся з Бельбо лише кількома словами у барі, куди заходив щораз рідше, тому що працював над дипломною роботою.

Одного дня відбувався великий антифашистський похід, який мав вирушити від університету, і на нього були запрошені, як це було заведено тоді, всі інтелектуали-антифашисти. Пишно вишикувалася поліція, але було видно, що вона не мала наміру заважати. Типово для тих часів — офіційного дозволу на похід не було, але якщо б не трапилось нічого серйозного, сили громадського порядку залишилися б спостерігати і пильнувати, щоб ліві сили не переходили певних уявних кордонів, накреслених у центрі Мілану (тоді укладалося чимало територіальних компромісів). У межах однієї зони рухалася демонстрація, а за площею Авґусто і у всій зоні майдану Сан-Бабіла отаборилися фашисти. Якщо хтось переходив цей кордон, відбувались інциденти, але поза тим не відбувалось нічого — ситуація, схожа на стосунки між приборкувачем і левом. Ми зазвичай вважаємо, що розлючений лев нападає на приборкувача, і тоді той його приборкує, погрожуючи нагайкою або стріляючи з пістоля. Нічого подібного: коли приборкувач заходить у клітку, лев уже ситий, запаморочений і не має бажання ні на кого нападати. Як у всіх тварин, у нього є своя зона безпеки, поза якою може статися будь-що, а він залишиться спокійним. Коли ж приборкувач ступає в зону лева, лев ричить; тоді приборкувач піднімає нагайку, але фактично відступає крок назад (ніби щоб узяти розгін для стрибка вперед), і лев заспокоюється. Імітація революції повинна мати свої правила.

Я пішов на похід, але не приєднався до жодної з груп. Я залишався збоку, на майдані Санто-Стефано, де кружляли журналісти, редактори видавництв, мистці, що прийшли продемонструвати свою солідарність. Увесь бар Піладе.

Я опинився поруч із Бельбо. Він був з якоюсь жінкою, яку я часто бачив у барі й яку вважав його подругою (пізніше вона зникла, і тепер я знаю, чому — прочитавши одну історію у файлі про доктора Ваґнера).

«Ви теж?» запитав я.

«Що ж робити», посміхнувся він ніяково. «Треба ж рятувати душу. Crede firmiter et ресса fortiter [50] Crede firmiter et pecca fortiter . - лат.: Віруй сильно і гріши чимдуж. . Вам нічого не нагадує ця сцена?» Я озирнувся навколо. Був сонячний пополудень, один з тих днів, коли Мілан чудовий, — жовті фасади будинків на тлі ніжно-металевої барви неба. Поліціянти попереду нас мали на собі панцери з шоломів і пластикових щитів, що виблискували наче сталеві. Якийсь комісар у цивільному, але перепоясаний яскравою трикольоровою стрічкою, походжав уздовж шереги своїх людей. Я озирнувся на голову походу: юрма колихалася, тупцюючи на місці, люди були вишикувані в нерегулярні, зміясті ряди; людська маса, здавалося, наїжачилася кийками, прапорами, полотнищами гасел, палицями. Нетерплячі шереги час від часу починали заводити ритмоване скандування; вздовж крил гарцювали активісти з червоними хустинками на чолі, у строкатих сорочках, з прикрашеними металевими цвяхами ременями на збляклих від дощів та сонця джинсах; навіть згорнені знамена в їхніх руках, що приховували недоладну зброю, здавалися мазками фарби на палітрі; я подумав про Дюфі та про його веселощі. Дюфі засоціювався мені з Ґійомом Дюфе. Мені здавалося, що я опинився в якійсь мініатюрі; посеред невеликого натовпу обабіч шерег я розгледів декілька андрогінних жінок, які нетерпляче дожидалися обіцяного їм великого свята відваги. Але все це промайнуло в моїй голові, наче блискавиця, я відчув, що повторно переживаю якусь іншу подію, але не міг згадати, яку саме.

«Хіба це не взяття Аскалону?» запитав Бельбо.

«Клянуся святим Яковом, моїм покровителем», сказав я йому, «це справді поєдинок хрестоносців! Нема сумніву, що цього вечора дехто з цих людей потрапить до раю!»

«Авжеж», мовив Бельбо, «але як знати, з якого боку сарацини?»

«Поліція — явно тевтонська», зауважив я, «а ми могли б бути раттю Александра Невського, але я, либонь, плутаю різні тексти. Погляньте туди, на цю групу, це, мабуть, люди графа д’Артуа, вони аж трусяться від нетерплячки кинутися в бій, адже не можуть стерпіти зневаги, і вже прямують до ворожих рядів, провокуючи їх погрозливими вигуками!»