Умберто Еко - Маятник Фуко

Але чому розуміння не дає мені миру? Як можна любити Долю, якщо вона вбиває тебе так само, як Провидіння або Змова Архонтів? Можливо, я ще не все зрозумів, мені бракує якогось фрагмента, якогось відтинка.

Де це я читав, що у фінальний момент, коли життя, шар за шаром, обросло досвідом, тобі стає відоме все, таємниця, могутність і слава, чому ти народився, чому помираєш, і яким чином усе це могло б статися по-іншому? Ти мудрий. Але найбільшою мудрістю в цю хвилину є усвідомлення, що ти пізнав усе занадто пізно. Все стає зрозумілим тоді, коли нема чого більше розуміти.

Тепер я знаю, що таке Закон Царства, бідолашної, розпачливої Мальхут, де знайшла притулок Мудрість, навпомацки відшукуючи свою втрачену пишноту. Істина Мальхут, єдина істина, що виблискує у ночі сфірот, полягає в тому, що Мудрість опиняється в Мальхут голою, і виявляє, що її власна таємниця полягає в її небутті, за винятком одної миті, останньої миті. Після цього Інші починають усе спочатку.

А вслід за іншими кидаються шукати безодні дияволісти, — безодні, де затаєна таємниця їх божевілля.

Вздовж складок Брікко простягаються довгі ряди виноградників. Мені це знайоме, я бачив подібні у свій час. Жодне Вчення про Числа ніколи не могло сказати, чи вони виникають на піднятті, а чи на спускові. Посеред виноградників, — там ходять босоніж із затвердлими ще змалечку п’ятами, — ростуть персикові дерева. Це жовті персики, які ростуть лише серед виноградників; коли натиснути на персика великим пальцем, шкірка плоду тріскається і з нього майже сама собою виходить кісточка, чиста, наче після хімічного очищення, хіба що де-не-де до неї прилипне білий і товстий хробачок м’якоті. Ти можеш з’їсти його, майже не відчуваючи оксамиту шкірки, дрож від якого пробігає тобі від язика аж до пахвини. Колись ними паслися динозаври. Потім їх замінив інший вид. А все ж — як Бельбо в ту мить, коли він грав на сурмі, — надкушуючи персика, я розумів Царство і зливався з ним воєдино. Все інше лише жарти. Вигадуй, вигадуй собі План, Казобоне. Це роблять усі, щоб пояснити динозаврів та персики.

Я зрозумів. Моїм миром і моїм тріумфом мала бути впевненість у тому, що нема чого розуміти. Але, зрозумівши все, тепер я є тут, і Вони шукають мене, гадаючи, що я володію одкровенням, якого Вони мерзенно жадають. Не досить, щоб зрозумів лише я, якщо інші відмовляються розуміти і далі вимагають відповіді. Вони шукають мене, Вони вже, либонь, знайшли мій слід у Парижі, знають, що тепер я тут, вони прагнуть запопасти Карту. І даремно я говоритиму їм, що ніяких карт нема, вони прагнутимуть її вічно. Бельбо мав рацію: іди ти до дідька, дурню, чого тобі треба, хочеш мене вбити? Далебі, basta lâ [327] basta lâ — італ., діал: доста з цим. . Можеш мене вбити, але я не скажу тобі, що Карти не існує. Якщо ти не можеш допетрати цього своїми мізками…

Прикро мені думати, що я вже не побачу Лії і дитяти, моєї Речі, мого Джуліо, мого Філософського Каменя. Але камені здатні вижити й самі. Може, оце зараз він переживає свою Нагоду. Він знайшов м’ячик, мурашку, травинку, і побачив у них рай і безодню. Й він теж усвідомить це занадто пізно. Він буде слухняний, і нехай буде так, нехай переживе свій день так, у самотності.

Хай йому біс. Все одно прикро. Та дарма, коли я помру, все минеться.

Зараз пізня ніч, я виїхав з Парижу сьогодні вранці, залишивши надто багато слідів. Вони зуміють відгадати, де я. Ось-ось Вони надійдуть. Я б хотів записати все те, про що я думав, починаючи від сьогоднішнього пополудня дотепер. Але навіть прочитавши це, Вони виснують ще одну похмуру теорію і змарнують цілу вічність, намагаючись розшифрувати таємне послання, яке нібито ховається за моєю історією. Це неможливо, скажуть вони, він уперто твердить, що з нами лише грали в піжмурки. Ні, може, він цього не усвідомлює, але Суще надсилає нам послання навіть через свою непам’ять.

Байдуже, чи я напишу це, чи ні. Однаково Вони шукатимуть прихований зміст навіть у моїй мовчанці. Така вже їхня природа. Вони сліпі перед одкровенням. Мальхут є Мальхут, ось і все.

Але спробуй-но їм це сказати. У них немає віри.

Тому мені найкраще залишитися тут, чекати і дивитися на пагорб.

Він прегарний.

АБУЛАФІЯ Аврагам бен Шмуель(1240–1291) — іспанський кабаліст. Ґрунтуючись на вченні про десять сфірот, Абулафія розробляв різноманітні методи кабал. школи Елієзера бен Єгуди з Вормсу: церуф (комбінації літер), гематрію, нотарікон. Розробляв також т. зв. «шлях Божественного імені», завдяки якому людина здобуває дар ясновидіння і може спілкуватися з Богом. У 1260 р. здійснив подорож у Св. Землю для пошуків міфічної ріки Самбатіон.