Умберто Еко - Маятник Фуко

ҐРААЛЬ(Святий Ґрааль) — за середньов. легендами, Христова чаша причастя з Тайної Вечері, ототожнювана також із тією чашею, в яку Йосиф Ариматейський зібрав кров розп’ятого Христа (і привіз цю чашу, за одними версіями, до Франції, за іншими — до Британії, де вона перебувала в абатстві Ґластонбері). Багатогранний образ, який іде через цілу середньовічну літературу аж до нових і новітніх часів. В Ґраалі бачили і магічний камінь алхіміків, і трансформований ріг достатку народних легенд. У XII ст. включений до артуріяни (оповідей про короля Артура та його лицарів Круглого Столу), Ґрааль став уособленням певного містичного лицарського начала, символом вищої досконалости. Став він і своєрідною емблемою світової християнської імперії, мрії про яку були дуже характерними для XII і XIII ст., особливо ж для ідеологів ордену тамплієрів.

ДЕМІУРГ(гр., букв, «виготовник речей для народу», звідси — «ремісник», «майстер», «витворець») — термін давньогр. філософії для озн. «майстра», «творця», «будівничого» світу (Платон); Деміург творить світ із матерії, дивлячись на вічний первообраз-парадигму — ейдос. Він не є богом теїст. релігій, який творить усе ex nihilo; і матерія, і первообраз — так само вічні, як Деміург. У різних гност. системах, які вважали матерію абсол. злом, «благий» платонівський Деміург стає нижчим, злим божеством, творцем грішного матер. світу. За деякими гпост. доктринами він є породженням Софії.

ДІ Джон(1527–1608) — англ. алхімік, географ і математик. Багато подорожував Європою, привіз із собою чимало астрономічних приладів і здобув репутацію чарівника.

ДОЛЬМЕНИ— монументальні неолітичні гробівці (Британія, Ірландія), що складаються звичайно з кількох великих кам’яних плит, поставлених на ребро, які підтримують плиту-дах.

ЕЙН-СОФ— у Кабалі: Бог як нескінченність, безмежність, яка не має жодної якости і яку годі окреслити; водночас оце Ніщо є Всім у речах, у які Воно виливає самого себе, тим самим себе обмежуючи; так непіддатний визначенню Бог набуває визначености у десяти сфірот.

ЕННОЙЯ(гр. «думка», «розмисел») — у деяких гпост. системах, перша думка Бога, жіноче начало Предвічного; в інших системах ототожнюється із Софією. За вченням Симона Мага (згаданий у Діяннях св. Апостолів 8,9-25), який заснував одну з гностичних сект, що проповідувала спасіння через оволодіння таємним знанням, Еннойя-Софія — перша думка Бога — виникла для того, щоб сотворити ангелів, які, у свою чергу, створили видимий усесвіт. Однак ті ангели з ревнощів ув’язнили Еннойю, помістивши її в людське тіло, щоб вона не змогла повернутися до Отця, тож вона була приречена мандрувати від тіла до тіла, аж поки не вселилася в тіло Гелени, дружини Симона Мага. Щоб спасти свою думку, Отець зійшов на землю в особі Симона і дарував спасіння людям, якщо вони визнають, що він Бог.

ЄДИНЕ— провідна категорія неоплатонівської філософії, начало всього сущого, усякої множинности, кожного «ума» (нусу), причина кожної речі, - завдяки Єдиному кожна річ є тим, чим є, хоч саме Єдине не є жодною річчю; апофатичне вчення про Єдине говорить, що Його неможливо осягнути розумом, можливо лише у понадрозумовій екстазі; існує, проте, й катафатичне вчення, згідно з яким для пізнання Єдиного можна послуговуватися засадою аналогії.

ЄССЕЇ(або ж ессени) — євр. рел. — аскет. секта II ст. до н. е. — кін. І ст. н. е.: суворо дотримувалися законів Тори, вірили у швидке пришестя Месії та у воскресіння тіл, жили відособленими і замкнутими комунами.

ІСІДА— єгип. богиня, дружина Осіріса, мати Гора і Гарпократа. Греки ототожнювали її з Деметрою, Персефоною, Артемідою, Гекатою та ін. богинями. В часи елліністичного релігійного синкретизму Ісіда стала всемогутньою богинею, яка впливає на все людське життя на землі.

КАБАЛА(євр., букв. — передання) — містична течія в юдаїзмі. Поєднала пантеїстичні побудови неоплатонізму та міфологеми гностицизму (хоч не слід переоцінювати цих двох чинників) з юдейською вірою в Біблію як світ символів. Важливою ранньою пам’яткою Кабали є невеликий трактат Сефер Єціра («Книга Творення»), написаний прибл. між III і VIII ст. Але у справжньому знач. цього слова Кабала склалася у XII–XIII ст. серед євреїв Іспанії і Провансу (сам термін Кабала як зв’язок з езотер. мудрістю глибокого минулого євр. містики почали вживати власне в XII ст.). Основоположна пам’ятка Кабали — Сефер Зогар («Книга Сяйва») — написана в кінці XIII ст. Згідно з доволі антином. ученням Кабали, нескінченний Бог (Ейн-Соф, ця нескінченність означає, що ми не можемо приписувати Йому жодних атрибутів) приходить до визначености у десяти «сфірот», стадіях свого смислового саморозгортання, і цим обмежує самого себе. Взаємне співвідношення сфірот — цих гіпостазованих атрибутів Бога — зображалося у вигляді «дерева сфірот». У своїй сукупності сфірот утворюють космічне тіло досконалої істоти першої людини — Адама Кадмона. З XV ст. Кабалою зацікавлюються деякі християнські вчені Європи, які намагаються синтезувати її із христ. догмами у рамках універсальної вселюдської релігії (Піко делла Мірандола, Йоганнес Ройхлін, Аґріппа, Парацельс та ін.).