«У всякому разі повією була ота Гелена. А зрештою, в ті часи, коли говорили проститутка , мали на увазі вільну жінку, без зобов’язань, інтелектуалку, ту, яка не хоче бути домогосподаркою, тобі ж відомо, що проститутка була також вельможною дамою, тримала салон, сьогодні такі жінки займаються public relations , ти б назвав хвойдою жінку, яка займається public relations , ніби вона звичайна шльондра, яка чигає за містом на водіїв вантажівок?»
У цю мить знову підійшов Ріккардо і взяв її за руку. «Ходи, потанцюємо», сказав він.
Вони танцювали посеред зали, легкими, дещо осоловілими рухами, ніби вдаряючи у барабан. Але час від часу Ріккардо притягав її до себе і владно клав руку їй на карк, а вона підкорялася йому з заплющеними очима, з розпашілим обличчям, відкинувши назад голову, і її волосся простопадно звисало нижче плечей. Бельбо запалював одну сигарету за одною.
По якомусь часі Лоренца взяла Ріккардо за стан і повільно повела його, аж поки вони не опинилися за крок від Бельбо. Далі танцюючи, Лоренца взяла в нього з рук кухлика. Вона тримала Ріккардо лівою рукою, а кухлик — правою, звернула свій дещо вільглий погляд до Якопо і, здавалось, плакала, а насправді усміхалася… І говорила до нього.
«І це траплялось не один раз, розумієш?»
«Не один раз що?» поспитав Бельбо.
«Що він зустрівся з Софією. Через багато століть Симон був також Ґійомом Постелем».
«Був листоношею?»
«Дурень. То був вчений епохи Відродження, який читав по-жидівському…»
«По-єврейському».
«Яка різниця? Він читав по-їхньому легко, як діти читають комікси про Мікі Мауса. Йому вистачало кинути оком. І от, в одному шпиталі у Венеції він зустрічає стару, неписьменну служницю Йоанну, дивиться на неї і каже: ось, я зрозумів, це — нове втілення Софії, Еннойї, це — Велика Матір Світу, яка зійшла поміж нас, аби відкупити цілий світ, який має жіночу душу. І Постель бере Иоанну з собою, всі вважають його божевільцем, а йому байдуже, він її обожнює і хоче звільнити від влади ангелів, а коли вона помирає, він впродовж години сидить нерухомо, вдивляючись у сонце, і цілими днями нічого не п’є і не їсть, у нього мовби вселилася Йоанна, якої більше нема, але вона немовби й є, бо вона є завжди, вона живе у світі й від часу до часу з’являється, так би мовити, втілюється… Хіба це не зворушлива історія?»
«Я потопаю у сльозах. І тобі так до вподоби бути Софією?»
«Але я Софія й для тебе, кохання моє. Ти знаєш, до того, як ти зі мною познайомився, ти носив жахливі краватки, а на спині у тебе було повно лупи?»
Ріккардо знову взяв її за карк. «Чи можу я взяти участь у розмові?» спитав він.
«Будь чемний і танцюй. Ти знаряддя мого блаженства».
«Не маю нічого проти».
Бельбо продовжував, ніби його й не існувало: «А отже, ти є його проституткою, його феміністкою, яка займається public relations, а він є твоїм Симоном».
«Мене звати зовсім не Симон», сказав Ріккардо, у якого вже заплітався язик.
«Ми говоримо не про тебе», сказав Бельбо. Вже деякий час я почував за нього незручність. Він, зазвичай такий ревнивий приховувач своїх почуттів, розпочинав любовну суперечку в присутності свідка, ба більше, суперника. Але з цієї останньої репліки я збагнув, що, оголюючи свою душу перед іншим, — тоді як справжнім суперником був ще інший, — він єдиним доступним для нього способом утверджував своє володіння Лоренцою.
Тим часом Лоренца відповідала, попрохавши в когось іще одного кухлика: «Але все це гра. Адже я кохаю тебе».
«Добре ще, що не ненавидиш. Послухай, я хотів би йти додому, в мене приступ нежитю шлунка. Я все ще в’язень цієї нижчої матерії. Мені Симон не обіцяв нічого. Підемо разом?»
«Давай побудемо ще трішечки. Тут так гарно. Хіба тобі не весело? А крім того, я ще не дивилася на картини. Ти бачив, що Ріккардо намалював на одній мене?»
«Тебе я б хотів не тільки намалювати», мовив Ріккардо.
«Ти вульгарний. Припини. Я розмовляю з Якопо. Господи, Якопо, невже лише ти можеш гратися в інтелектуальні ігри зі своїми друзями, а я ні? То хто ж трактує мене як проститутку з Тиру? Ти».
«Присягаюся, це так. Саме я. Саме я штовхаю тебе в обійми літніх добродіїв».
«Він ніколи не намагався взяти мене в обійми. Він не сатир. Тебе дратує, що він не бажає затягти мене до ліжка, а вважає інтелектуальним партнером».
«Allumeuse [148] Allumeuse — фр.: Кокетка.
».
«А от цього тобі не слід було говорити. Ріккардо, ходім пошукаємо чогось випити».
«Ні, постривай», сказав Бельбо. «Тепер ти мені скажеш, чи серйозно ти його сприймаєш, я хочу зрозуміти, божевільна ти чи ні. І перестань пити. Скажи ж мені, ти сприймаєш його серйозно чи ні, чорт забирай!»
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу