Умберто Еко - Маятник Фуко

Ця брутальна і нескромна демонстрація його знання справ, які я вважав конфіденційними і давно похованими, вразила мене неначе грім. Я хотів запитати його, звідки він про це знає, але побоявся. Тож лише сказав йому з байдужим виглядом: «Ет, це вже стара історія, я вже про неї й забув. Але, до речі: чому ви сказали — ‘до речі’?»

«Я сказав ‘до речі’? Ах, так, звичайно, якщо не помиляюся, він же знайшов щось у підземеллі…»

«Звідкіля ви знаєте?»

«Не пам’ятаю. Не пригадую, хто мені про це говорив. Можливо, якийсь клієнт. А в мене відразу виникає цікавість, коли справа торкається підземелля. Стареча манія. Бувайте здорові».

Він пішов, а я залишився роздумувати над значенням цієї зустрічі.

Повернувшись, я розповів про це Бельбо та Діоталлеві, і ми зробили декілька припущень. Салон, дивак і пліткар, який у певному сенсі насолоджувався таємницями, був знайомий з Арденті, й на цьому все закінчувалося. Або ж: Салон знав щось про зникнення Арденті й працював на тих, хто примусив його зникнути. Ще одна гіпотеза: Салон був інформатором поліції…

Відтак ми мали зустрічі з іншими дияволістами, і Салон розчинився серед собі подібних.

Десь через два-три дні ми вітали в офісі Альє, який прийшов здати звіт про декілька рукописів, які надіслав йому Бельбо. Він судив їх докладно, немилосердно і поблажливо. Альє був спостережливий, йому не треба було багато, щоб розгадати подвійну гру «Ґарамон»-«Мануціо», і ми більше не приховували від нього правди. Здавалось, він усе розуміє й схвалює. Кількома гострими заувагами він знищував який-небудь твір, а тоді з увічливим цинізмом робив примітку, що для «Мануціо» цей опус цілком годиться.

Я запитав, що він може сказати мені про Аґарттху та Сент-Іва д’Альвейдра.

«Сент-Ів д’Альвейдр»… мовив він. «Дивна людина, безперечно; ще з молодих літ він учащав до послідовників Фабра д’Оліве. Він був звичайнісіньким службовцем у міністерстві внутрішніх справ, але мав амбіції… Звичайно, ми не могли схвалити його одруження з Марі-Віктуар»… Альє не стримався і перейшов на першу особу. Він згадував.

«Хто така була Марі-Віктуар? Страшенно люблю плітки», сказав Бельбо.

«Марі-Віктуар де Рісніч, вона була надзвичайно вродливою жінкою в той час, коли була близькою подругою цісареви Євгенії. Але коли вона зустріла Сент-Іва, їй уже було за п’ятдесят. Йому було десь коло тридцяти. Для неї, звісно, то був мезальянс. І справа не тільки в цьому, — аби дати йому титул, вона купила маєток, не пам’ятаю вже який, що належав маркізам д’Альвейдрам. І так наш безпардонний герой оздобився цим титулом, а в Парижі співали куплети про ‘жіґоло’. Маючи змогу жити з ренти, він присвятив себе своїй мрії. Він убив собі в голову знайти політичну формулу, яка могла б привести до більш гармонійного суспільства. Синархія як протилежність Анархії. Європейське суспільство, кероване трьома радами, які мали представляти економічну, судову і духовну владу, тобто Церкви і вчених. Освічена олігархія, яка могла б скасувати класову боротьбу. Бувало й гірше».

«А що Аґарттха?»

«Він розповідав, що одного дня його відвідав таємничий афганець, такий собі Хаджі Шаріф, який афганцем бути не міг, бо його ім’я явно албанське… І оцей Шаріф відкрив йому таємницю престолу Царя Світу — хоча Сент-Ів ніколи не вживав цього слова, це пізніше зробили інші — Аґарттхи, Незнайденної».

«Але де саме про це йдеться?»

«В Місії Індії в Європі . Твір, що сильно вплинув на сучасну політичну думку. В Аґарттсі є підземні міста, а під ними, в напрямку до центра Землі, живуть п’ять тисяч мудреців, котрі керують нею, — безперечно, число п’ять тисяч змушує згадати герметичні корені ведичної мови, як відомо шановним добродіям. А кожний корінь — це магічна ієрограма, зв’язана з небесною силою і санкціонована силою пекельною. Центральний купол Аґарттхи освітлюється зверху чимось на кшталт дзеркал, які дозволяють світлові проникати лише через енгармонійну гаму барв, порівняно з якою сонячний спектр із наших фізичних трактатів становить заледве діатонічну гаму. Мудреці Аґарттхи вивчають усі священні мови, щоб дійти до всесвітньої мови, Ваттану. Коли вони наближаються до надто глибоких таємниць, то піднімаються з землі, левітуючи догори, і вони розтрощили б собі черепи об склепіння куполу, якби побратими їх не стримували. Вони виготовляють блискавки, спрямовують циклічні течії міжполярних та міжтропічних флюїдів, інтерференційні розгалуження в різних зонах географічної широти та довготи. Вони провадять селекцію видів і створили маленьких, але психічно навдивовижу розвинених тварин, які мають панцер черепахи і жовтий хрест на спині та одне око і один писок на кожній кінцівці. Це багатоногі тварини, які можуть рухатися у всіх напрямках. В Аґарттсі, ймовірно, знайшли притулок тамплієри після їхнього розпуску, вони виконують там функції охоронців. Що ще?»