Юрій Даценко - Пастка для різника

У відповідь поліцмейстер навідмаш припечатав долонею течку до стола, аж кабінетом пішли виляски, а Яків підскочив на стільці, не зрозумівши відразу, що означає така бурхлива реакція.

– Ось! – Мерлінський ніби звертався до уявних слухачів. – Ось саме тому я й підтримав клопотання губернатора про запровадження так потрібного нам медичного експерта! І магістрат висловив усебічну підтримку, тож, пане Ровнєр, сподіваюся, незабаром ми будемо не лише теоретизувати.

Яків спантеличено прокашлявся:

– За всієї поваги, пане Мерлінський, дуже хочу, аби ви помилялися.

– Так! Саме так! Але ж, будьмо реалістами, пане Ровнєр.

Поліцмейстер рішуче закрив теку зі справою та видобув з ящика дрібно списаний аркуш.

– Я звернувся до пана Штоффа, а він уже рекомендував мені вас, пане Ровнєр. Тому я просто уклінно проситиму вас про допомогу.

– Я згоден, – коротко кинув Яків. – Зрештою, професія лікаря передбачає служіння людині.

– Золоті слова, – примружився Мерлінський. – Я радий, що ми з вами порозумілися. Стосовно ваших повноважень та обов’язків ми ще разом помудруємо. А тепер – до наступного та не менш важливого.

– Слухаю вас.

Перш ніж почати, поліцмейстер зробив коло кабінетом, заклавши руки за спину. Яків терпляче дочікувався закінчення «променаду».

– Ще раз повернімося до справи міщанина Зелінського. Припустімо, що пристав, який працював за цією справою, поставив під сумнів слова заявника й наполіг на детальному розслідуванні із залученням експерта вашого штибу.

Яків кивнув у відповідь, знову лаштуючись поворушити мізками, адже здогадався: поліцмейстер готує для нього чергове завдання на кмітливість.

– Пристав не закриває справу на місці через наявність певних підозр. Експерта – вас – із певних причин у місті немає, і ми змушені на вас зачекати. Стежите за ходом думки?

– Так, – Яків на мить заплющив очі, аби краще уявити ситуацію.

– А для того, аби після приїзду ви надали свій кваліфікований експертний висновок щодо справи, нам потрібно… – поліцмейстер, ніби шкільний учитель, підштовхував Якова до відповіді. Свідомість знову послужливо підсунула перед заплющені очі образ Мнішека.

– Передусім потрібне тіло, – Яків на секунду замислився. – А для того, аби воно мене дочекалося в належному стані, його треба й зберігати належно.

– Бачу, ви й справді кмітлива людина, пане Ровнєр, – ці слова однаковою мірою можна було сприйняти і за комплімент, і за майстерний кпин, тож Яків вирішив не докопуватися до істини, а продовжити.

– Але якщо припустити, що вбивство сталося не взимку, коли за місце для зберігання трупів може правити будь-який сарай, то тут виникають ускладнення… І боюся, в такому разі міщанин Зелінський має всі шанси вийти сухим із води…

– І для того, щоб такого не сталося…

– …нам потрібна льодовня для зберігання тіл навіть улітку.

– В точку! – поліцмейстер підхопився з крісла, у яке опустився за хвилину до цього. Яків був задоволений собою, адже досить легко розгадав чергову загадку.

– Можете бути певні, все, що в цій справі залежатиме від мене, – я вирішу. – Поліцмейстер подав Якову руку, що можна було розцінити як прощання.

Яків зрозумів, що кращої нагоди закинути слівце за Большакова в нього не буде.

– Пане Мерлінський, хотів би запропонувати вам іще дещо. Упевнений, людина з вашим розумом мусить це оцінити.

– Прошу, – поліцмейстер спрямував погляд на Якова. – Слухаю вас уважно.

– З вашого дозволу я продовжу в тому самому ключі.

– Будьте такі ласкаві.

– Повернімося ще раз до справи міщанина Зелінського й на хвильку припустімо, що трапилось незворотнє.

– Так-так, – очі поліцмейстера зацікавлено зблиснули.

– Експерт не встиг вчасно прибути до Проскурова або ж, як-от зараз, у місті не знайшлося льодовні, а вбивство сталось у спеку…

– Іншими словами, – перехопив ініціативу Мерлінський, – тіло не дочекалося кваліфікованого огляду.

– Саме так. І коли експерт працював із тілом, нічого незвичного вже не виявив через вкрай погану його збереженість і був змушений підтвердити версію самогубства.

– Так, – поліцмейстер відверто захопився.

– Тож унаслідок певних обставин маємо вбивцю, котрий гуляє на волі, так?

– Саме так, – погодився з Яковом Мерлінський.

– Але навіть за таких несприятливих обставин ми могли б вивести міщанина Зелінського на чисту воду! – вдоволено видихнув Яків.

– Цікаво, цікаво, – нетерпляче затарабанив пальцями по столі поліцмейстер.