Юрій Даценко - Пастка для різника

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Даценко - Пастка для різника» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Исторический детектив, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Пастка для різника: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Пастка для різника»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

1888 рік. Лондон. Місто трусило немов у лихоманці. Таємничий незнайомець, прозваний у народі Джеком Різником, одну за одною вбиває жінок легкої поведінки, щоразу дивним чином вислизаючи від поліції.
Кілька років по тому. Проскурів. Молодий лікар-хірург Яків Ровнєр отримує від поліції запрошення на експертизу трупа дівчини-повії, і побачене вражає його. Поліція швидко оголошує справу розкритою. Проте відбувається ще одне вбивство… Яків розуміє: слідчі лише марнують час, і береться за власне розслідування. Куди воно заведе молодого хірурга? З певних причин Яків має підстави вважати, що у подільській провінції орудує той самий Джек Різник…

Пастка для різника — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Пастка для різника», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Від часу посиденьок за шампанським спливло вісім днів, а Якову так і не вдалося зустрітися із поліцмейстером. Пан Мерлінський то був у від’їзді, то вирушав до магістрату, то затримувався на прийомі. Добре, що хоча би Плейшнер оклигав достатньо, щоб виконувати свої обов’язки в лікарні й дати Якову час гратись із поліцмейстером у піжмурки.

Щоразу, як Яків з’являвся в управі, аби зловити чергового облизня, Архип зустрічав його благальним поглядом:

– Ти ж не забув про нашу розмову?

Зрештою Яків уже просто відмахувався від приятеля, украй роздратований тим, що час, відпущений йому на господарювання в лікарні, невпинно збігає, а він так до пуття й не розуміє, чого хоче від нього поліція.

– Ти не гарячкуй, – заспокоював його Большаков. – Чи ж тобі невідомо, як у нашій державі справи робляться. Від слів до діла повинно трохи часу минути та якась цидулка із гербовою печаткою проскочити…

Яків зітхнув, узяв запропоновану склянку з чаєм і вийшов на ґанок, аби хоч чарівна погода покращила спаскуджений настрій.

Не встигли приятелі відсьорбнути й кількох ковтків, як з-за рогу вигулькнув екіпаж і Архип вражено витріщив очі:

– Якове, у тебе сьогодні часом не іменини?

– Чого б це?

– Бо он тобі подарунок везуть, – він мотнув головою в бік екіпажа.

Яків різко обернувся й застиг від здивування – екіпаж поліцмейстера! Він заметушився, розхлюпав чай, тицьнув склянку до рук Большакову й наготувався стояти до останнього, але доп’ясти свого.

Високий худорлявий чолов’яга, по-військовому карбуючи крок, наблизився до ґанку.

– А-а, пане Ровнєр, якщо не помиляюся?!

– Добрий день, пане поліцмейстере! Ви маєте рацію. Тимчасово виконую обов…

– Знаю, знаю, – перервав його Мерлінський і злегка потис простягнуту руку, – пан Штофф мені вас так детально описав у листі, що ми з вами вже заочно знайомі.

За сивими вусами не можна було вгадати, чи всміхається поліцмейстер, чи то тільки здається через густі зморшки біля примружених очей. Якову подумалось, що якби на вустах цього чоловіка зараз і бриніла усмішка, вона була б аж ніяк не приязною. Ще з дитинства Яків недолюблював людей, із виразу обличчя яких неможливо визначити, чи кепкують вони з тебе, а чи щиро тобі всміхаються. А тут ще й ці вуса. Яків мимоволі скривився, наче надкусив кисле яблуко.

Поліцмейстер піднявся сходами й відчинив перед Яковом двері:

– Прошу, пане Ровнєр. Ви вже вкотре не можете зустріти мене на місці, але, даруйте, – така служба.

Яків пробурмотів щось на зразок: «так-так, я все розумію» (поліцмейстерове вибачення, як і його несправжня усмішка, здавалося фальшивим) і прошмигнув у прочинені двері.

Мерлінський неквапом, як і годилося людині його чину, пройшов до управи, скинув шинель і ретельно обсмикнув мундир. Яків ніяково тупцяв у кутку – увесь його бойовий запал і рішучість зникли, тож зараз він почувався, немов школяр на відповідальному екзамені в суворого викладача. Пам’ять послужливо вималювала університетський іспит із філософії, і Яків нарешті збагнув, кого ж нагадує йому Мерлінський, – професора класичної філософії Мнішека! За виразом обличчя останнього теж ніколи не вдавалося визначити, чи той тепло мружиться, неначе ласкавий наставник, чи глузує зі студента, ховаючи за попелястими вусами стиснені в риску вуста. Недивно, що Мнішека поза очі називали перевертнем.

Поліцмейстер Мерлінський мав суперечливу славу. У місті про нього говорили різне, причому всім чуткам можна було вірити. Подейкували, що він не гребує хабарами, проте справу свою знає чудово й тримає управу в шорах. Дехто кривився, вважаючи його не надто метикованим служакою та звинувачуючи в його особі всю проскурівську поліцію в некомпетентності та непрофесійності.

Яків, котрий до цього стикався із поліцією лише в особі Большакова, ще до зустрічі вирішив підступити до Мерлінського неупереджено. Та наразі перше враження вже склалося: Мнішека студенти не любили, а підсвідомість не просто так витягла з глибин пам’яті його не надто приємний образ.

– Прошу за мною, – поліцмейстер розчахнув двері до кабінету. – А ви, Архипе, принесіть мені справу міщанки Зелінської.

– Буде зроблено, вашбродь.

– Заходьте, пане Ровнєр. Присідайте та почувайтеся вільно, ви ж не на допит до мене прибули.

З’явився Большаков із пухкою текою.

– Дякую, Архипе, – Мерлінський заходився протирати пенсне. – Зроби нам ще по чашці чаю й можеш повертатися до роботи.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Пастка для різника»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Пастка для різника» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Олесь Ільченко - Пастка для ґеймера
Олесь Ільченко
Алесь Паплаўскі - Пастка для рэха
Алесь Паплаўскі
Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів
Джозеф Хеллер
Валерый Гапееў - Пастка на рыцара
Валерый Гапееў
Алексей Якимович - Пастка для пярэваратня
Алексей Якимович
Анатолій Стась - Зелена пастка
Анатолій Стась
Володимир Михановський - Пастка
Володимир Михановський
Александр Даценко - Заклинание в стиле ампир
Александр Даценко
Александр Даценко - Заклинание ветра
Александр Даценко
Юрій Даценко - І стало світло…
Юрій Даценко
Юрій Даценко - Книга в камені
Юрій Даценко
Отзывы о книге «Пастка для різника»

Обсуждение, отзывы о книге «Пастка для різника» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x