Галина Горицька - Крижане кохання ГУЛАГу

Однак Геннадій на те вже не зважав. Відразу, опинившись у задушливій, але такій комфортній і безпечній для себе, темряві карцеру, він розслабився, і його думки вкотре полинули до дружини. Він усе думав: ну як?.. Як так могло статися: він усе життя є*бав усе, що рухається (і Наталю, звісна річ), а тепер так приголомшений її зрадою… І тому ввесь свій судовий процес і весь цей етап до Сибіру він аналізував поведінку Наталі й думав про це. Картав себе. Картав себе саме тоді, коли усвідомив, як він любить її. І байдуже, що були інші, безліч інших, принадних і не дуже жіночок, розкиданих по всій території УРСР, в котрих він, мов той ізюбр у період гону, мав увійти своїм єством. Устромляв у них свій дрючок – якщо коротко. А тепер ось так… У його єдине кохання входить хтось інший, в ту жінку, від котрої в нього два сини. Хоча, є ще й третій, таємний…

Геннадій Петрович під кінець цього вкрай виснажливого дня забився в тривожному сні й, абсолютно упевнений, що в карцері він сам один, почав розмірковувати вголос: «Я ж бачив його після параду й дав ту записку… Чого ж не отримав жодного натяку на те, що він зрозумів? Що прочитав мою цидулку з тим зізнанням? Чи він соромиться мене? Мій Микола… Але то пусте, пусте… Він у мене сильний – уже… А як там Олексій? Чому я доки був поруч, так мало приділяв йому уваги?»

Навесні траурного п’ятдесят третього сину майора Міністерства державної безпеки УРСР Олексію саме виповнилося вісімнадцять. Торік він закінчив школу, але так і не поступив на юридичний – стопами батька, бо не добрав балів. І цьому Олексій неприховано тішився. Бо юридичний навіював на нього таку нудьгу, що навіть батькові було зрозуміло, що то зовсім не те, до чого прагнув парубок.

Батько, щоправда, паніки не зчиняв з однієї простої, однак дуже вагомої причини – його не було вдома. Колишнього майора МДБ Геннадія Петровича тоді вже відправили по етапу до Горлагу [7] Особливий табір № 2, (рос. Особлаг № 2) для політичних в’язнів був організований за Наказом № 00219 МВС від 28.02.1948 на базі табірних приміщень Норильлагу – Норильського ВТТ (виправно-трудового табору). Про співвідношення «особливого контингенту», засуджених за політичною 58 статтею КК, і так званого «загального контингенту» можна судити за даними за 01.02.1953 – на 20 082 політичних ув’язнених доводилося 63 «побутовиків». за примарним звинуваченням у недонесенні про зраду, що готується [8] Стаття 54-1 г. тогочасного Кримінального кодексу УРСР. Недонесення про зраду, що готується: позбавлення волі на 10 років (військовослужбовців) або не менш 6 місяців (не військовослужбовців). Була аналогом Статті 58 Кримінального кодексу РРФСР (1926). . Дивина та й годі. Тоді, по смерті Сталіна, саме оголосили всенародну амністію, а його, держбезпеківця, все одно відправили до Норильська. І таке буває…

Мати Олексія плакала, але якось так тихо (під ніжною опікою сусіда). Слава Богу, не голосила. Син і сам сумував, звісно, заспокоюючи молодшого, котрий ревів, але якось так – не дуже…

З батьком обидва хлопці ніколи не ладнали. З ним, майором колишнього міністерства МДБ, котре якраз на початку п’ятдесят третього розформували, ніхто не ладнав. Друзів у нього не було, тільки такі собі дружки по службі. Дружину він не кохав, хоча регулярно злигався з нею, так само, як і з більшістю жінок, котрих надибував на своєму життєвому шляху. І тільки один товариш якось, було, замайорів у нього на горизонті, такий собі Ґадзь (а справжнім іменем його він не встиг поцікавитися), і той виявився зрадником і ворогом Радянського Союзу. Та ще й майора за собою потягнув у темні води історії… То таке…

Старший його, Олексій, не можна сказати, щоб і з собою ладнав достатньою мірою. Одним словом, звичайний юнак, котрий ще вчора вважався підлітком. І ніяк йому вже не встигнути осягнути, що він виріс. Що він дорослий. Бо батька немає, натомість стільки суперечностей всередині. Але то таке. І таке буває…

Олексій мав хвилястий чуб непокірного білявого волосся і впертий погляд, ніби він комусь апріорі заперечував, навіть не цікавлячись про можливий антагонізм поглядів. Він і досі носив уже досить подерту футболку київської молодіжної команди «Динамо», хоча давно кинув футбол. А ось про свої уподобання, навпаки, вигляд його ніяк не натякав.